Чи всі гріхи однакові перед Богом?
Чимало християн помилково вважають, що у Божих очах усі гріхи однакові. Одні — виходячи з неправильної богословської аргументації: «На вічний суд заслуговує кожен гріх, значить кожен гріх є однаково поганим», інші — через апологетичні причини: «Не переживай, друже, твої гріхи не гірші за чужі». Є і такі, що вважають усі гріхи рівними через щирі почуття смирення: «Хто я такий, щоб вважати свої гріхи менш серйозними, ніж чужі?»
Причини можна зрозуміти; у певному сенсі вони навіть схвальні, але Писання говорить зовсім інакше. Розгляньмо кілька прикладів:
Згідно із законом Мойсея, за різні порушення передбачалися різні покарання та різні жертви й компенсації.
Відповідно до закону Мойсея, існує різниця між гріхами несвідомими та навмисними (Чис. 15:29–30).
Для царів Ізраїлю та Юдеї гріхи відвертого ідолопоклонства і впертої непокори вважалися серйознішим звинуваченням, ніж гріх позбутися «високих місць», які так легко не побачити.
Часто Божий гнів виливався саме на провідників народу. Суд за гріхи царя, священників чи старійшин був більшим, ніж за гріхи мирян.
Ісус попереджав, що міста, у яких Він чинив чуда, зазнають суворішого суду, ніж Содом і Гоморра (Мт. 10:15).
Зраду Юди Ісус вважав більшим гріхом, ніж інші (Мт. 26:24).
Бог гнівається більше через гріхи проти дітей, слабких чи безпомічних (Єр. 32:35; Мт. 18:6; Лк. 20:47).
Схоже, що відлучення від церкви застосовували лише в разі найвідвертіших гріхів (1 Кор. 5:1–13).
Корнелій ще до свого спасіння вважався побожною та богобоязною людиною (Дії 10:2). Навіть поміж нехристиян є різниця між пристойною людиною і брудним огидним негідником.
Є гріхи, що ведуть до смерті, але не всі (1 Ів. 5:16).
Якщо всі гріхи в Божих очах однаково погані, то вчення Біблії (ані про закон Мойсея, ані про вигнання, ані про церковну дисципліну, ані щодо численних погроз суду за певні переступи) не мають жодного сенсу.
До речі, життя теж. Батьки не карають дітей однаково за кожен акт непокори. Роботодавці не вживають однакових каральних заходів проти різних порушень політики компанії. Правоохоронці не карають кожне порушення однаково. Судова система не виносить однакові вироки за кожне порушення. Не варто забувати про істини звичайного життя в житті духовному. Хай як смиренно це звучить, хай якими апологетичними міркуваннями ви керуєтеся, не можна навчати, що кожен гріх у Божих очах однаковий.
Що робить гріх серйознішим
У Вестмінстерському великому катехизисі сказано: «Не всі переступи Божого закону однаково серйозні; є гріхи, що самі по собі та з причини обтяжливих обставин є огиднішими у Божих очах, ніж інші» (WLC 150).
Далі проводиться аналіз, що робить «деякі гріхи серйознішими за інші» (WLC 151). Як стверджують вестмінстерські богослови, обтяжливість гріха залежить від чотирьох обставин:
«Людина, що грішить». Гріх серйозніший, якщо його коїть пастор, батьки, публічні особи, вчителі, письменники та християни, які повинні розуміти, що можна (робити), а що — ні.
«Людина, проти якої скоєно гріх». Гріх серйозніший, якщо він відверто зневажає Бога чи принижує Христа та євангеліє, відкидає діяння Духа, виявляє неповагу до батьків та людей при владі, нехтує слабшими братами та сестрами і зводить багатьох людей з правильного шляху.
«Природа та якість гріха». Гріх серйозніший, якщо стосується однозначних та несуперечливих питань, чиниться ззовні, а не тільки внутрішньо, чиниться часто, схвалюється, його неможливо виправити, чиниться проти природи, сумління та попри застереження інших.
«Обставини часу та місця». Гріх серйозніший, якщо чиниться у звʼязку із зібранням Божих людей для поклоніння, коли його (гріх) можна уникнути, а також якщо чиниться привселюдно, стаючи відомим іншим.
Чому це важливо?
Користь від цього щонайменше потрійна: публічна, пастирська та особиста.
Якщо доводиться свідчити публічно, потрібно мати мужність казати, що одні гріхи гірші за інші. Гріхи пасторів серйозніші, ніж гріхи парафіян. Гріхи, вчинені публічними особами, які мають чимало послідовників, — гірші, ніж гріхи приватних осіб. Усі статеві гріхи серйозні, але не треба боятися навчати, що гріхи проти світла природи особливо огидні, зокрема, коли їх чинять із насолодою і шкодять добробуту суспільства.
З пастирського погляду, розрізнення ступенів гріха сприяє розсудливішому застосуванню втіхи та застережень Священного Писання. Одні проповідники говорять занадто лагідно, коли Біблія вимагає суворого застереження, інші ж, навпаки, готові нещадно засудити всіх і кожного за найменшу провину. Знаючи, від яких обставин залежить «обтяжливість гріха», можна належно оцінювати відповідальність за менші гріхи і навіть співчувати, коли людина сама стає жертвою тяжчого гріха.
І, нарешті, користь особиста. Чимало християн розмили моральні контури Біблії настільки, що не бачать різниці між впаданням у гріх і свідомим зануренням у нього. Одні ставляться до себе занадто жорстоко (не бачачи моральної різниці між падінням у спокусу та відвертим непослухом), інші — занадто поблажливо (вважаючи огидний гріх просто «боротьбою» і «помилкою»), а треті — взагалі припиняють шукати святості, бо знають, що залишатимуться грішниками завжди.
Борімося добрим подвигом віри, знаючи, що Божою благодаттю у Христі освячені грішники здатні умертвляти вчинки тіла, зростати у побожності та чинити приємне у Божих очах.
Цю статтю адаптовано за книгою Кевіна Деянга “Доктрина на щодень. Систематичне богословʼя за один рік”.