Чи є подвійне передвизначення справедливим?
Обрання та відкинення
Терміни обрання та передпризначення часто використовують як синоніми, і вони стосуються Божої благодатної постанови, за якою Він обирає деяких людей на вічне життя. У Рим. 8:30 Павло говорить про людей, яких Бог наперед визначив, покликав, виправдав і (наприкінці) прославив. У 8:33 Павло каже про «обранців», що вочевидь є синонімом до вищезгаданої фрази «наперед визначив».
У Писанні нема чіткої відмінності між обранням і передпризначенням, але якщо у цьому є потреба, то можна сказати так:
Передпризначення — це загальний термін, який стосується Божих постанов.
Обрання — конкретний термін, що стосується вибору нас у Христі до закладин світу.
Деякі богослови вважають, що обрання — це Божа ухвала задля призначеної мети спасіння, а передпризначення — Божественна ухвала, що стосується засобу спасіння. Жан Кальвін визначав передпризначення так: «Божа вічна постанова, якою Він Сам у Собі вирішив долю кожної людини. ... Отож оскільки кожну людину створено задля тієї чи іншої із зазначених цілей, ми кажемо, що вона передвизначена на життя або на смерть» [^1].
Кальвін вважає, що передпризначення охоплює вічну постанову в її цілісності. Отже, обрання і відкинення являють собою два різних аспекти згаданої постанови. У Дортрехтських канонах проводиться аналогічне розрізнення, а «обрання та відкинення» вважаються двома елементами «Божественного передпризначення» (Арт. 1).
І для цього є свої причини. Священне Писання слово «обранці» чи «вибрані» завжди вживає у позитивному ключі (напр., Мт. 24:31; Тит. 1:1), а це значить, що під обранням розуміється вічне життя (хоча Рим. 9:11 може бути винятком із цього правила). З іншого боку, передпризначення можна вживати у ширшому сенсі. Ірод і Понтій Пилат, язичники та ізраїльтяни вчинили з Ісусом так, як «наперед призначила» Божа рука (Дії 4:27–28). Доктрина про обрання, звісно, не залежить тільки від цього слова. У численних уривках ідеться про віруючих, вибраних у Христі (Еф. 1:4), вибраних Богом (2 Сол. 2:13) або підготовлених, як дарунок від Отця Синові (Ів. 6:37).
Відкинення (подвійне передпризначення)
Протилежним до обрання є відкинення, що інколи називають подвійним передпризначенням, згідно з яким Бог не лише визначає наперед тих, хто буде спасенний, а й тих, хто спасенний не буде. Слід визнати, що вчення важке. Навіть Кальвін називав його страшною постановою. Але відкинення — це не лише логічний висновок з обрання. Як сказано в Біблії, Бог приготував посудини гніву на знищення (Рим. 9:22). Відкинених людей призначено на осуд (Юд. 4), вони не слухають слова — «на це вони й поставлені» (1 Пет. 2:8).
Важливо зауважити, що у типовому реформатському богословʼї відкинення ділиться на дві частини:
Необрання (ухвала пропустити одних).
Засудження (ухвала покарати пропущених).
Такий поділ покликано захищати вчення, що Божа постанова карати відкинених не є свавільною чи несправедливою. Бог воліє карати винних, а не безневинних. Хоча Божі постанови для людини незбагненні (Повт. 29:28), не потрібно соромитися свідчити про Бога, Який діє «згідно з уподобанням Своєї волі, для прославлення величі Своєї благодаті» (Еф. 1:5–6).
Чи є передпризначення справедливим?
Доктрина про передпризначення не проста. У 9-му розділі Послання до римлян сказано: ще до народження Якова та Ісава, ще коли вони не зробили нічого — ані доброго, ані поганого — Бог уже призначив Якова на любов, а Ісава — на ненависть (вв. 11–13). Звучить важко та примушує задуматися над справедливістю Бога та відповідальністю людини. Дякувати Богу, апостол Павло це передбачив.
1. Божа справедливість
У Рим. 9:14 Павло ставить запитання: «у Бога несправедливість?» і голосно відповідає: «Зовсім ні!» Зауважте: він не захищає Бога, апелюючи до свободи волі людини або, кажучи, що обрання ґрунтується на Божому передзнанні та нашому виборі, а натомість стверджує, що Бог не є несправедливим в обранні, бо в ньому показано характер Божий, а саме воно служить Божим цілям. І про те, і про інше Павло говорить однаково — цитуючи Писання та підсумовуючи його вчення.
Щодо першого питання Павло цитує Вих. 33:19, де Бог розкриває Себе Мойсею, проголошуючи, що помилує того, кого схоче. Аби Бог міг лишатися Богом, Він має бути милостивим і суверенним одночасно. Свобода Бога милувати, кого забажає, без жодних зовнішніх обмежень Його волі, лежить в основі Божої сутності. Отож Павло підсумовує: найвища причина, чому одні люди вірують, а інші — ні, залежить не від нас, а від Бога (Рим. 9:16).
Друга думка Павла є іншим боком тієї ж медалі. Бог не лише милує, кого хоче, а й робить черствим, кого забажає. Якщо у 15-му і 16-му віршах Божу праведність показано у любові до Якова, то у 17-му і 18-му — у ненависті до Ісава. Саме тому Павло цитує Вих. 9:16. Бог підняв фараона задля одного — зробити черствим його серце, щоб мати нагоду показати Свою силу.
2. Відповідальність людини
У Рим. 9:19 Павло передбачає друге заперечення: якщо спасіння залежить від Бога, чому Він нам докоряє? Не ховаючись від відповіді, Павло не заперечує, що ми самі відповідаємо за свої рішення та гріхи, і сумнівається, чи взагалі це питання доцільне. Павло зазначає три моменти:
Ми не маємо права сумніватися у Богові (в. 20).
Бог має повне право чинити як забажає (в. 21).
Передпризначення слугує Божественним цілям (вв. 22–23).
Обрання й відкинення — це не свавільне вправляння у Божественній силі. Ні, вони слугують добрій меті, бо розкривають Божі святість, силу і славу. Усю славу Божого милосердя можна розгледіти лише на фоні Його потужного гніву.
Може здаватися, що Павло так і не відповів на поставлені запитання, але це не так. «Відповідь» полягає в тому, аби поставити кожного на своє місце — Бога на Своє, а людину на своє. Павло вимірює Бога, використовуючи єдині можливі мірила — Священне Писання й Самого Бога. Захищаючи праведність Бога, Павло допомагає нам побачити, що таке праведність узагалі. Праведність — це не сумнівні погляди на правду чи бажання, яким має бути Бог, а Божі характер і цілі, розкриті у Біблії.
[^1]: Calvin, Institutes, 3.21.5.
Цю статтю адаптовано за книгою Кевіна Деянга “Доктрина на щодень. Систематичне богословʼя за один рік”.