Цей день в історії: страта Дітріха Бонхеффера
У Берліні, вздовж вулиці Нідеркірхнерштрассе, простягається 200-метровий відрізок Берлінської стіни — посічений часом, немов поцятковані графіті римські руїни. Одразу за ним розташований музей «Топографія терору», що нагадує про жахи нацизму.
Колись ця вулиця мала іншу назву — Принц-Альбрехт-штрассе. Тут розташовувалися штаб-квартири спецслужб Третього Рейху: розвідки, «ескадронів смерті» та гестапо. У підвалі останньої містилася в’язниця, де 6 лютого 1945 року Дітріх Бонхеффер зустрів свій тридцять дев’ятий — і останній — день народження.
Шлях теолога
Бонхеффер перебував в ув’язненні з 5 квітня 1943 року. Спершу це була в’язниця в Тегелі, але після невдалої змови «Валькірія» його перевели до підвалів на Принц-Альбрехт-штрассе. До ув’язнення його життя було насиченим і багатогранним: він очолював підпільну семінарію «Сповідної церкви», викладав теологію в Берлінському університеті, служив молодіжним пастором у Барселоні. Та передусім він був сином Карла та Паули Бонхефферів і братом-близнюком Сабіни.
Його дитинство минуло у великому берлінському будинку в оточенні сімох братів та сестер. Це був дім інтелектуалів: на стінах висіли портрети суворих предків, а в одній із кімнат була облаштована музична студія. У дванадцятирічному віці Дітріх приголомшив родину заявою, що стане теологом. Його академічний шлях був стрімким: у двадцять один рік він захистив докторську дисертацію про сутність церкви — Sanctorum Communio, а через три роки отримав другий докторський ступінь за працю «Акт і буття».
Зустріч із лібералізмом та прихід темряви
У 1930–1931 роках Бонхеффер навчався в Союзній теологічній семінарії в Нью-Йорку. Це був розквіт дискусій між лібералами та фундаменталістами. Опинившись у самому осередку теологічного лібералізму, Дітріх не був вражений. «Тут немає богослов’я», — розчаровано писав він.
Повернувшись до Берліна, він знову зайняв кафедру в університеті. Його лекції з христології згодом стали основою книги «Христос — центр», а курс за книгою Буття ліг у основу праці «Створення та гріхопадіння» (1933). У ній він наголошував: наш світ — не просто грішний, це світ, що щомиті грішить і падає. Того ж року до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер.
Ціна учнівства
Незабаром книги Бонхеффера потрапили до списку заборонених, а сам він втратив право викладати. Національна церква Німеччини, яку колись заснував Лютер, піддалася ідеології нацизму та присягнула на вірність партії. На противагу їй виникла «Сповідна церква» (Bekennende Kirche), яка визнавала лише одного Господа — Христа.
Бонхеффер розумів: нацизм не вічний, і Німеччині знадобиться нова, чиста церква для відбудови країни. Він очолив підпільну семінарію в Цінгсті (пізніше у Фінкенвальде), де готував молодих служителів. Результатом цього досвіду стала книга «Ціна учнівства» (нім. Nachfolge). Для Бонхеффера було очевидним: слідування за Христом завжди має свою ціну.
Коли гестапо закрило семінарію, Дітріх написав «Життя разом» — працю про «спілкування святих», засновану на досвіді життя підпільної громади. У 1939 році він мав шанс залишитися в безпечному Нью-Йорку, як це зробили інші теологи. Проте, ледь зійшовши на американський берег, він збагнув: «Я не зможу брати участь у відновленні християнського життя в Німеччині після війни, якщо не розділю з моїм народом випробування цієї години». Він повернувся останнім кораблем.
Останнє слово
7 лютого 1945 року Бонхеффера почали переводити з табору в табір: Бухенвальд, Регенсбург і, зрештою, Флоссенбюрг. Навіть у кузовах військових вантажівок, скутий ланцюгами, він продовжував проповідувати іншим в’язням. Цей вдумливий теолог в окулярах став для багатьох джерелом тихої сили.
На світанку 9 квітня 1945 року Дітріха Бонхеффера повісили. Свідком його останніх хвилин був полонений британський пілот, який переказав його передсмертні слова: «Для мене це кінець, але водночас — початок життя».
Посмертно, у 1949 році, була опублікована його незавершена праця «Етика». У ній він доводив, що виправдання грішника в Христі є «остаточним словом Бога». Це реальність, що панує над життям і смертю. Бонхеффер писав:
«Небо розривається над нами, і радісна звістка про спасіння в Ісусі Христі лунає як крик радості. Я вірю, і, віруючи, я приймаю Христа — я маю все. Я живу перед Богом».
Дітріх Бонхеффер завершив свій земний шлях так, як і жив — Coram Deo (перед лицем Божим).
Оригінальна стаття: «This Day in History: The Execution of Dietrich Bonhoeffer».