5 міфів про останні часи

Вчення про останні речі

Коли Господь Ісус Христос передрік руйнування Єрусалимського храму, Його учні запитали: «Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» (Матв. 24:3). Вони й гадки не мали, які палкі дискусії викличуть Христові відповіді на ці запитання. Нині доктрина есхатології (вчення про останні дні) перебуває в центрі численних суперечок.

Різні хибні уявлення про кінець цього віку та другий прихід Христа вносять чимало плутанини в дискусії довкола останніх часів. У цій статті ми розглянемо та спростовуємо п’ять міфів про останні часи, а саме: (1) що вони є невиконаною обітницею; (2) що вони повністю здійснилися в першому столітті; (3) що в останні часи Бог спасе абсолютно всіх або (4) цілковито анігілює нечестивих; і (5) що після завершення історії люди житимуть як небесні духи.

Міф №1: Останні часи як невиконана обітниця

Як стверджують деякі представники богословського лібералізму, Ісус буцімто вірив, що Царство Боже прийде у славі ще за Його земного життя, тож Його сподівання, на жаль, зазнали краху. Ці вчителі посилаються на слова Христа: «...деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм» (Матв. 16:28). На цій підставі вони заявляють, ніби Христос очікував приходу Царства ще за життя того покоління.

У відповідь ми наголошуємо: декотрі з Христових учнів таки побачили Сина Людського у славі Його Царства. Через шість днів після цього пророцтва Він узяв Петра, Якова та Івана на гору, де «Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло» (Матв. 17:2). То був лише величний проблеск слави цього Царства (Матв. 13:43). Згодом учні побачили Христа вже по Його воскресінні з мертвих, що ознаменувало початок Його величного царювання (Матв. 28:18).

Спростовуючи теорію «невиконаної обітниці», Христос застерігав тих, хто думав, що Царство Боже має з’явитися негайно (Луки 19:11). Він навчав, що повернеться судити Своїх рабів лише «по довгому ж часі» (Матв. 25:19). «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець» (Матв. 24:14).

Міф №2: Останні часи повністю завершилися в першому столітті

Прибічники повного претеризму стверджують, що Бог уже здійснив усі есхатологічні обітниці Святого Письма. На їхнє переконання, «останні часи» остаточно добігли кінця ще в першому столітті. Цю позицію слід чітко відрізняти від часткового претеризму, який навчає, що здійснилося багато пророцтв, проте далеко не всі.

Претеристи наполягають, що прихід Христа «на хмарах небесних із силою та великою славою» відбувся одночасно з руйнуванням Єрусалима у 70 році від Р.Х. (Матв. 24:15–34). Пророцтва про космічні катаклізми (Матв. 24:29) вони трактують як символічне зображення звичайних воєн між народами (Іс. 13:1, 9–10, 19; 34:4–5). Отже, на думку претеристів, «прихід» Христа здійснився тоді, коли Він послав римські легіони знищити Єрусалим. Повний претеризм вчить, що обітниці про майбутнє воскресіння та суд також виконалися у вигляді прихованих або суто духовних подій першого століття.

У відповідь ми наголошуємо: повний претеризм прямо підриває фундаментальні доктрини християнської віри. В основі християнської віри лежить надія на другий прихід Христа у видимій славі (Матв. 24:30; Об'явл. 1:7), на тілесне воскресіння мертвих (Івана 5:28–29; 1 Кор. 15:20–45) та на День суду (Матв. 25:31–46). Ми чекаємо на вічне Царство, де Бог мешкатиме зі Своїм народом, оновить усе сотворене й покладе край усім земним скорботам (Об'явл. 21:1–5). За словами апостола Павла, ті, хто заявляє, ніби воскресіння мертвих уже відбулося, зазнають кораблетрощі у вірі, а тому мають бути вилучені з церковного спілкування (1 Тим. 1:19–20; 2 Тим. 2:17–18).

Міф №3: В останні часи Бог спасе абсолютно всіх

Універсалізм, або доктрина всезагального спасіння, стверджує, що Бог зрештою спасе все Своє творіння, внаслідок чого пекло або спорожніє, або взагалі припинить своє існування. Захисники цього погляду зазвичай цитують слова Павла про те, що «через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей» (Рим. 5:18), а також: «Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22). Вони також апелюють до того, що Бог прагне спасти кожного, оскільки «Бог є любов» (1 Івана 4:8).

У відповідь ми згодні, що Бог є любов, проте істинним є й те, що «Бог є світло» (1 Івана 1:5) — а це вказує на Його абсолютну й нескінченну праведність. Святе Письмо свідчить: «Правду та суд Він кохає» (Пс. 32:5). Божественне правосуддя вимагає покарання нечестивців, які зневажили Божу благость і довготерпіння, що оточують їх кожну мить земного життя (Рим. 2:4–5). Бог «кожному віддасть за його вчинками»: на непокірних та тих, хто противиться істині й чинить зло, чекають «лютість та гнів» (Рим. 2:6, 8–9).

Міф №4: В останні часи Бог цілковито анігілює нечестивих

Прибічники анігіляціонізму навчають, що в День суду Бог просто припинить існування нечестивих. (Схожа концепція — умовне безсмертя — стверджує, що грішники перестають існувати безпосередньо в момент смерті.) Захисники анігіляціонізму посилаються на тексти Письма, де майбутньою долею грішників названо «загибель» (Матв. 7:13; 2 Фес. 1:9), подібно до того, як рослини згорають у вогні (Матв. 3:12; 7:19).

У відповідь ми зауважуємо: слова, перекладені як «загибель», означають не анігіляцію (перетворення на ніщо), а радше остаточний крах і цілковиту руїну. Наприклад, слово, перекладене як «погубити» або «загинути», вживається щодо порваного бурдюка: він не зникає з буття, проте стає непридатним, тобто повністю зруйнованим (Матв. 9:17). Спалювання сухостою — це лише метафора остаточного суду, який насправді звершуватиметься у «вогні невгасимому», що палатиме вічно (Матв. 3:12; 18:8; пор. Марка 9:48).

Протверезна істина полягає в тому, що Святе Письмо чітко відкриває вічне й свідоме покарання нечестивих. Грішник «питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено ймення його» (Об'явл. 14:10–11). Подібно до того, як праведники увійдуть у «вічне життя» для свідомої й блаженної насолоди Божою любов'ю, нечестиві будуть засуджені на «вічні муки», де вічно й усвідомлено терпітимуть Його праведний гнів (Матв. 25:46). «Там буде плач і скрегіт зубів», — суворо застерігає наш Господь Ісус Христос (Матв. 13:42). Кожен, хто підпадає під цей страшний осуд, зазнає долі, куди гіршої за неіснування, бо, як сказано: «Було б краще йому, коли б той чоловік не родився» (Матв. 26:24).

Міф №5: Після завершення історії люди житимуть як безтілесні небесні духи

У народній свідомості поширена думка, ніби після смерті люди перетворюються на духів чи ангелів і вічно перебувають у якійсь ефірній небесній сфері. Певні релігійні спільноти, як-от мормони, прямо навчають, що ангели — це колишні прославлені люди, які тепер існують як божественні духи. Окремі представники неоортодоксії описують кінець віку як перенесення людства з цього матеріального світу (який нібито буде знищений) у суто духовне вічне царство. Прихильники ідеї про вічне безтілесне існування зазвичай посилаються на слова апостола Павла, що «тіло й кров посісти Божого Царства не можуть» (1 Кор. 15:50).

У відповідь ми наголошуємо: Бог створив ангелів та людей як дві абсолютно різні категорії істот. Ангели є службовими духами (Євр. 1:14), тоді як люди створені як цілісна єдність тіла та душі, хоча в момент смерті душа тимчасово відокремлюється від тіла (Матв. 10:28). Після воскресіння праведники уподібняться до ангелів у своєму безсмерті й тому, що більше не одружуватимуться, проте вони ніколи не перетворяться на ангелів (Луки 20:34–36).

Невід'ємною, стрижневою частиною християнського уповання є саме тілесне воскресіння мертвих. Христос воскрес із мертвих у реальному, дотичному тілі, а не як безтілесний дух (Луки 24:39). Під час Свого славного другого приходу Він перемінить наші принижені тіла, уподібнивши їх до Свого прославленого тіла (Фил. 3:21). Бо якщо немає воскресіння мертвих, то й віра наша марна (1 Кор. 15:12–19). Тіла святих, що сіються в землю подібно до зерна, воскреснуть у день приходу Христа, зодягнувшись у славне й безсмертне життя в Ньому (1 Кор. 15:20–23, 42–44). Вислів Павла про те, що «тіло й кров» не успадкують Царства (1 Кор. 15:50), стосується людини в її нинішньому гріховному й смертному стані, який має докорінно змінитися, аби ми могли увійти в небесну славу (1 Кор. 15:52–53).

Отже, визволення «від неволі тління на волю слави синів Божих» наприкінці віків полягатиме не у звільненні від матеріального тіла, а в повному «відкупленні нашого тіла» (Рим. 8:21, 23). Той самий Святий Дух, який воскресив Христа з мертвих, мешкає в них і єднає їх із Ним, тож і віруючі неодмінно воскреснуть із мертвих (Рим. 8:11). Вони вічно житимуть не як безтілесні духи в якомусь ефірному, нематеріальному стані, а як повноцінні, тілесно воскреслі люди на «новому небі та новій землі» (Об'явл. 21:1). Там вони на власні очі споглядатимуть втіленого Бога-Сина — Агнця, що помер за їхні гріхи, і вічно служитимуть Триєдиному Богові як Його пророки, священники та царі (Об'явл. 22:3–5). Алілуя!

Оригінальна стаття: «5 Myths about the End Times»