Чому варто довіряти Біблії?
Не вірте всьому, що читаєте. Це знає кожен.
Тож чому варто довіряти Біблії? Що нам відомо про її історичну достовірність?
Значно більше за будь-яку іншу релігію, християнство заявляє про себе як про історію. У самій своїй суті християнство стверджує, що в перебігу людської історії сталося дещо надзвичайне — подія конкретна, реальна й історична.
У Біблії Новий Заповіт свідчить, що чоловік на ім'я Ісус народився від діви, стверджував, що є Богом, чинив чудеса — ходив по воді та воскрешав мертвих, був розп'ятий на римському хресті, відтак воскрес із мертвих і вознісся на небо, щоб панувати як Цар всесвіту. Чи можемо ми з певністю дійти висновку про істинність цих фактів, не виходячи лише з припущення, що Біблія є «Словом Божим»?
Один зі способів з'ясувати це — поглянути на Новий Заповіт як на збірку історичних документів, що промовляють самі за себе. Але чи є ці документи справді надійними з погляду історії?
Аби відповісти на це, потрібно розглянути низку запитань.
Чи точними є наші переклади Біблії?
Хоч переклад зі стародавніх мов — справа нелегка й непроста, вчені трудяться над нею вже багато століть. Через переклад цілком реально передати первинний зміст достовірно, точно й безпомилково.
У Новому Заповіті лише незначна частка тексту викликає труднощі під час перекладу. Найкращі переклади Біблії відкрито позначають такі місця у примітках.
Понад те, ми можемо впевненно стверджувати: жодна ключова доктрина ортодоксального християнства не спирається на спірні чи сумнівні тексти. Ми достеменно знаємо, що говорить Біблія і що саме вона означає.
Чи точно переписувалися першоджерела?
Як і у випадку з іншими стародавніми творами, фізичні аркуші «паперу», на яких самі автори вперше записали текст Нового Заповіту, загубилися для історії. Однак ми маємо тисячі інших стародавніх манускриптів (на папірусі, велені та пергаменті), що містять текст мовою оригіналу з кожної книги Біблії. Якщо говорити про Новий Заповіт, це близько 5400 збережених списків, і багато з них походять ще з перших трьох століть. Вони дають нам змогу з надзвичайно високою впевненістю відтворити первинний зміст оригіналу. (Для порівняння: від «Записок про Галльську війну» Юлія Цезаря до нас дійшло щонайбільше десять придатних для читання списків, найдавніший із яких з'явився аж через дев'ятсот років після доби Цезаря.)
Зіставляючи між собою давні манускрипти Нового Заповіту, ми бачимо напрочуд надійну історію рукописної передачі тексту. Лише стосовно небагатьох уривків постають реальні сумніви щодо первинного читання, свідченням чого є відносно велика кількість текстових варіантів. Проте переважна більшість цих розбіжностей є несуттєвими й жодним чином не впливає на те, як ми зрештою розуміємо зміст Біблії.
Чи справді ці оригінали були найкращими джерелами?
Та чи справді ми від самого початку досліджуємо саме ті документи, які слід? Чи існували інші «євангелія», які розповідали іншу, проте так само достовірну історію про Ісуса?
Насправді єдині християнські книги, які можна впевнено датувати I століттям, — це саме ті, що зрештою увійшли до Нового Заповіту. До того ж більшість із них християни визнали авторитетними ще до кінця першого століття.
Книги ж, які істотно відхилялися від новозавітного вчення, почали з'являтися лише приблизно через сто років. Тим часом християни мали вагомі, обґрунтовані й історично переконливі підстави пояснювати, чому книги нашого Нового Заповіту мають бути в ньому, тоді як іншим там не місце. Ці давніші документи визнавалися надійними свідками життя та вчення Ісуса.
Чи заслуговували автори першоджерел на довіру?
У своїх розповідях автори Нового Заповіту наводили факти з реальними історичними деталями, які можна верифікувати. Ретельний аналіз переконливо доводить: ці автори не складали вигадок, не вдавалися до фальсифікацій і не перебували в полоні ілюзій. Вони явно були переконані, що все описане ними сталося насправді. Ба більше, їхні праці не були безнадійно заплутаними, суперечливими чи сповненими помилок. Особливо в новітню добу Біблія зазнавала запеклих і прискіпливих нападів з боку скептиків. Проте після ретельного дослідження кожна закинута їй суперечність, невідповідність чи помилка знаходила цілком переконливе розв'язання.
Чи могли автори першоджерел помилятися?
Отже, Біблія є надійним історичним свідченням того, що, на переконання її авторів, відбулося насправді. Але чи справді все це відбулося?
Зрештою, Біблія рясніє розповідями про чудеса, які викликають у нас природний скепсис. Ці чудеса є невіддільною частиною біблійної звістки, а свідчення очевидців про них виглядають значно переконливішими, ніж дива зі стародавніх міфів і легенд.
І саме тут на перший план виходить одне особливе чудо — воскресіння Ісуса. Якщо біблійні автори дійсно помилялися в цьому, навряд чи вони мали рацію в чомусь іншому. Якщо Ісус і досі серед мертвих, Він безумовно не є тим «Христом», про Якого сповіщає Біблія.
І тут знову ретельний історичний аналіз засвідчує: події біля гробниці Ісуса не можна пояснити ані Його «напівсмертю» (чи удаваною смертю), ані шахрайством, обманом чи масовою галюцинацією Його послідовників. Їхнє непохитне свідчення про те, що вони знайшли Його гробницю порожньою і бачили воскреслого Ісуса — віра, якої вони трималися навіть ціною власного життя, — має лише одне пояснення: Ісус тілесно й історично воскрес із мертвих.
Підстави для віри
Саме через це воскресіння християни вірять усьому, що сказав Ісус. А оскільки Сам Ісус засвідчив авторитет усього Старого Заповіту та наділив авторитетом увесь Новий Заповіт, християни переконані, що ці писання є надійними й істинними.
Для християн воскресіння Ісуса означає, що кожен, хто з'єднаний із Ним через віру, воскресне так само, як і Він. Вони вірять, що Бог повністю прийняв жертву за гріхи, принесену Ісусом на хресті, як більш ніж достатню сплату за наш моральний борг. Вони вірять, що Ісус живий і сьогодні, аби провадити Свій народ на землі.
Наступне запитання
Зрештою, з'ясування того, чи можна довіряти Біблії, є лише шляхом до важливішого запитання: чи можна довіряти Ісусу?
Якщо ви не є християнином, нехай ці роздуми спонукають вас замислитися: ким же насправді є Ісус? Мабуть, найкращу відповідь на це запитання дають слова самого апостола Івана про свої новозавітні писання: «Але це було написано, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в Його ім’я» (Івана 20:31).
Статтю адаптовано за буклетом Ґреґа Ґілберта «Чому варто довіряти Біблії?» (в оригіналі: «Why Trust the Bible?»).
Оригінальна стаття: «Why Trust the Bible?».
Серія «9 признаков: введение в веру»
Процес розбудови здорової церкви позбавлений зовнішнього блиску. Він нагадує спостереження за насінням у ґрунті — це тихий, майже непомітний процес, що потребує терпіння. Але коли Божий народ починає справді слухати Бога, відбувається надприродне. Така церква стає привабливою не через професійний маркетинг, а через свою інакшість. Коли люди бачать спільноту, де Слово Боже пронизує серця і змінює життя, вони бачать саму сім’ю Бога.
