Чому важливо проповідувати богослов’я страждання
Одне з найзагадковіших тверджень про Христа в Біблії міститься в Євр. 5:8: «Він, хоча й був Сином, навчився послуху через страждання». Святий Дух перед цим засвідчив, що Христос, хоч і зазнав спокус подібно до нас, усе ж «не згрішив» (Євр. 4:15). Як же тоді Він навчився послуху через страждання? Він не мав потреби очищати Свою душу від зла, адже був «святий, бездоганний, чистий» (Євр. 7:26). Його людські тіло й душа були святими від самого зачаття (Луки 1:35), і все ж Його людська святість мала зростати через вправляння — подібно до того, як від навантажень міцнішають м'язи, навіть до межі болю. І яких же страждань зазнав Христос, щоб навчитися послуху — «великим голосінням та сльозами благав та молився» (Євр. 5:7).
Бог не зупиниться ні перед чим, аби зробити Свій народ святим, за образом Свого Сина.
Якщо праведний Ісус мусив так багато страждати, щоб навчитися послуху, то наскільки ж більше потрібно страждати нам, аби очиститися від своїх гріхів і зростати в Його подобі? Гріх чіпляється за наші душі впертіше, ніж плями за наш одяг, проте Бог його виведе. Вільям Ґернолл зазначає: «Бог не тер би так сильно, якби не мав на меті вивести бруд, що вкорінився в нашій природі. Бог так любить чистоту, що волів би радше бачити дірку, аніж пляму на шатах Своєї дитини»¹. Матеріалізм і психологія вводять нас в оману, змушуючи думати, ніби найбільшими благами в житті є наше фізичне, фінансове та емоційне благополуччя. Тож коли надходять скорботи, ми можемо ставити під сумнів істину з Римлян 8:28: «все працює на добро тих, що люблять Бога й що покликані згідно з Його наміром». Ми волаємо: «Як ця скорбота може обернутися мені на добро?» Утім, нам необхідно прочитати наступний вірш, щоб відкрити для себе, що саме Бог визначає як наше благо: «бути подібними до образу Сина Свого» (Рим. 8:29). Отець обрав нас до святості (Еф. 1:4). Христос помер, аби зробити Свою Церкву святою (Еф. 5:25–27). Бог не зупиниться ні перед чим, аби зробити Свій народ святим, за образом Свого Сина.
Скорбота як тренувальний табір святості
Тож проповідуйте своїм людям богослов'я страждання, яке ввіряє всі наші випробування в руки та волю люблячого Отця. 12-й розділ Послання до євреїв вчить нас розглядати свої скорботи, навіть переслідування з боку нечестивих людей, як частину Божої батьківської дисципліни: «Ви ще не чинили опору до крові у боротьбі з гріхом. Ви зовсім забули слова підбадьорення, звернені до вас як до синів: “Сину мій, не нехтуй картанням Господнім і не дратуйся через Його докори, адже кого Господь любить, тому й докоряє, як батько синові, який йому любий”». (Євр. 12:4–6). Чому ж люблячий Бог дисциплінує Своїх дітей так суворо? Він робить це, «щоб ми мали участь у Його святості», адже без цієї святості «ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:10, 14). Він наближає нас до Своєї батьківської присутності, викарбовуючи на нас Свій образ навіть через удари різки.
Навчіть свою громаду розглядати власні страждання як своє тренування для святості. Заохочуйте їх коритися різці свого Отця, довіряючи Його благості та любові, явленим на хресті (Рим. 8:32). Покажіть їм багато переваг покірного підкорення освячувальним Божим випробуванням. Томас Брукс зазначає, що християнам слід бути «німими» або тихими під ударами Божої різки, аби вони могли: (1) вчитися з Божого виправлення та каятися в гріхах, (2) відрізнятися від світу, який ремствує на Бога й проклинає Його, (3) уподібнюватися до Христа, Який страждав тихо, мов ягня, ведене на заклання, (4) уникнути прокляття дратівливого духа, що в тисячу разів гірше за будь-яку зовнішню скорботу, (5) насолоджуватися втіхою внутрішнього миру, (6) уникати марної боротьби проти Всемогутнього Бога, (7) зірвати задум сатани спокусити їх хулити Бога, і (8) йти слідами інших святих, які терпляче зносили страждання перед нами².
Примітки:
- Вільям Ґернолл, Християнин у повному обладунку: Трактат про війну святих проти диявола (Лондон: Banner of Truth, 1964), 1:417–18.
- Томас Брукс, «Німий християнин під дошкульною різкою», у Праці Томаса Брукса, ред. Олександр Б. Гросарт (Единбург: Banner of Truth, 2001), 1:312–19.
Цю статтю адаптовано з праці Джоела Р. Бікі «Reformed Preaching: Proclaiming God's Word from the Heart of the Preacher to the Heart of His People».
Оригінальна стаття: «The Importance of Preaching the Theology of Suffering»
Розвиток у благодаті. Як живити духовний зріст: 12 порад від великих пуритан
Віруючи у Христа, ми маємо наказ зростати в благодаті (2 Пет. 3:18). Але прагнучи до «релігійних почуттів», як їх називав Джонатан Едвардс, ми часто не можемо їх розвивати. Замість зростати й квітнути, нам ледь вдається не піти повністю під воду. Але так не повинно бути. Віруючі можуть не тільки залишатися на плаву, а й розвиватися та процвітати у духовному досвіді. Мало що так сприяє духовному зростанню, як свіже прочитання англійських авторів-пуритан XVI і XVII століть. Коментуючи наказ Петра зростати «в благодаті й пізнанні нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа (2 Пет. 3:18), Джон Оуен (1616–1683) зауважив, що «лише не гнити духовно недостатньо» — нам необхідно «прагнути вдосконалення, зросту, розвитку у благодаті, тобто у святості». На основі ретельного вивчення пуританської творчості Джоел Бікі та Брайан Геджес створили дванадцять розділів незабутньої подорожі у світ пуританської духовності, яка допоможе сформувати життя за принципами Святого Письма, викрити підступність гріха та показати велич і любов Ісуса Христа. Нехай ця книга надихає християн на важливі зміни у щоденному житті та спонукає до самостійного вивчення пуританських скарбів.
