Допоможіть! Мені важко з доктриною про передвизначення
Що таке передвизначення?
Доктрина про передвизначення — це вчення про те, що ще до заснування світу Бог визначив вічну долю всіх розумних створінь: як ангелів, так і людей. «Одні люди й ангели передвизначені для вічного життя, а інші передпризначені до вічної смерті»¹. Божий вибір спасти певних грішників благодаттю називається обранням, а Його рішення залишити інших грішників на заслужене ними засудження — відкиненням. Передвизначення є складовою Божих настанов — Його вічного замислу, у якому Він зумовив усе, що має статися, визначаючи все для вияву Своєї слави.
Якщо вам важко прийняти цю доктрину, ви не самотні. Видатний юнак на ім'я Джонатан Едвардс колись теж опирався тому, що називав «жахливою доктриною». Утім, згодом він повністю прийняв її, і його переповнила солодка краса пізнання «Царя віків» (1 Тим. 1:17). Існують різні причини, чому людям складно погодитися з тим, що Бог передвизначає одних до неба, а інших — до пекла. Як ми побачимо далі, кожна з таких причин бере початок у біблійній істині про передвизначення, однак робить із неї хибний висновок, що призводить до практичних випробувань віри.
Небіблійні умовиводи, що сіють розділення?
Доктрина про передвизначення не є центральною темою Біблії, адже в її центрі — Христос і спасіння через покаяння та віру в Нього (Лк. 24:44–47; 2 Тим. 3:15). Не зважаючи на це, суперечки довкола передвизначення часом розділяли християн і навіть призводили до розколів у церквах. Через це дехто доходить висновку, що цієї доктрини краще взагалі не торкатися.
Віруючі можуть міркувати так: «Ми не здатні осягнути такі глибокі богословські питання. Тримаймося просто того, що каже Біблія. Християнам слід припинити богословські суперечки й просто звіщати світу про Ісуса». Подібний хід думок викликає страх перед передвизначенням і змушує цуратися того, що каже про нього Боже Слово.
Цар, якому байдуже?
Вчення про передвизначення змальовує Бога як абсолютного Владику, Який чинить усе за Своєю волею в усьому творінні (Пс. 135:6) та визначає вічну долю кожної людини (Рим. 9:22–23). Зокрема, Боже обрання до спасіння аж ніяк не залежить від вчинків чи рішень самих обраних (Рим. 9:11). Через це декому може здатися, ніби це вчення зображує Бога байдужим до людей та справедливості. Лунають закиди, ніби Бог прирікає на пекло безліч людей незалежно від того, праведне чи нечестиве життя вони ведуть.
Зрештою людина може засумніватися, чи справді Бог, Який передвизначає, є добрим і люблячим Господом: «Чому б Йому не обрати спасіння для всіх, якщо Він має для цього достатньо сили?» Подібні сумніви можуть ускладнити людині щиру молитву Богові та радість у Його любові. Що гірше, дехто починає сприймати Бога передвизначення не як Божественного Спасителя, а скоріше як диявола, і зрештою зрікається Його.
Фаталізм, що не залишає місця для людського вибору та зусиль?
Згідно з доктриною про передвизначення, саме Божа воля, а не людська, керує всім у часі та просторі (Повт. Зак. 4:35; Еф. 1:11), охоплюючи й особисту долю кожної людини (Дій. 13:48; Рим. 8:30). Через це часом роблять висновок, ніби абсолютне передвизначення є тотожним фаталізму, де наш вибір — лише ілюзія, а зусилля змінити себе та світ — марні.
Фаталізм руйнує мотивацію. Людина може міркувати так: «Мені немає потреби каятися у гріхах і довіряти Христу. Якщо Бог передвизначив мене до спасіння, я все одно буду спасенний, що б я не робив». Так само: навіщо віруючому боротися з гріхом та докладати зусиль для зростання в святості, якщо все вже визначено наперед? Інші ж кажуть: «Нам не варто трудитися, закликаючи грішників до Христа. Бог неодмінно спасе Своїх обраних». Отруйний плід такого фаталізму — духовна змертвілість і відпадання в гріх, що надзвичайно безчестить Євангеліє.
Непевність, що підриває впевненість у спасінні?
Доктрина про передвизначення вчить, що кожен спасенний був обраний Богом ще до заснування світу (Еф. 1:4; 2 Сол. 2:13). Звідси дехто робить висновок, що людина не здатна достеменно знати, чи вона спасенна і чи увійде до небес. Такі люди міркують: «Спасенними будуть лише Божі обрані. Але Божа постанова про обрання прихована в Його таємній волі та вічному замислі. Отже, дізнатися про своє спасіння неможливо — хіба що Бог дасть якийсь особливий знак».
У результаті дехто з християн, які визнають передвизначення, тяжко потерпають від тривоги за свою вічну долю. Вони намагаються знайти впевненість у містичних переживаннях чи законницькому прагненні досконалості, або ж впадають у розпач.
Яких же тяжких борінь зазнають люди через хибне сприйняття доктрини про передвизначення! Проте кожен з описуваних конфліктів коріниться у викривленому розумінні біблійного вчення про Боже передвизначення святих. Насправді ж істинна біблійна доктрина зрощує смирення, мир, впевненість та надію в Христі. Повернімося до кожного з цих питань і розгляньмо, як це діє.
Передвизначення: ключове біблійне вчення про спасіння винятково благодаттю
Хоча передвизначення й не становить головної теми Святого Письма, воно є фундаментальною біблійною доктриною, а не людським домислом. Згадки про передвизначення та обрання до спасіння наскрізь проходять крізь увесь Новий Завіт (Мт. 22:14; 24:22, 24, 31; Мк. 4:11–12; Лк. 10:21–22; 18:7; Ів. 15:16, 19; Дій. 4:28; 13:48; Рим. 8:29–30; Рим. 8:33; Рим. 9:6–23; Рим. 11:5, 7, 28; Рим. 16:13; 1 Кор. 1:27–28; Гал. 1:15; Еф. 1:4–5; Кол. 3:12; 1 Сол. 1:4; 2 Сол. 2:13; 2 Тим. 2:10; Тит. 1:1; Як. 2:5; 1 Птр. 1:2; 2:9; 2 Птр. 1:10; 2 Ів. 1, 13; Об. 17:14). Святий Дух не соромився цієї доктрини, коли надихав авторів Свого Слова, — тож і ми не маємо її соромитися.
Передвизначення є важливою складовою осяжного вчення про спасіння винятково благодаттю (Рим. 11:5–6). Воно виразно засвідчує: Бог спасає виключно Своєю силою, мудрістю й праведністю, а не людськими здобутками. Навіть якщо любляче й вірне проголошення спасіння єдиною благодаттю комусь дратує слух (а ми зобов'язані викладати доктрини благодаті з лагідністю та милосердям), ми не маємо права поступатися цією істиною задля людинодогідництва. Адже вона є вирішальною для виявлення того, що вся слава за спасіння належить єдиному Богові.
Передвизначення Отцем нашого Господа Ісуса Христа
Бог, Який передвизначає, є воістину всемогутнім Царем, але водночас — люблячим і праведним Отцем, Який «призначив нас заздалегідь для того, щоб усиновити (Еф. 1:5). Передвизначення — це акт безмежної батьківської любові, що навіки приймає чужинців до Його родини. Те, що Бог обирає грішників без жодних їхніх заслуг, спрямовує спасіння «на похвалу слави Своєї благодаті» (Еф. 1:6). Проте Бог аж ніяк не байдужий до справедливості. Аж ніяк! Адже Він передвизначив Своїх обраних до спасіння «через Ісуса Христа» (Еф. 1:5), що вимагало від Христа задовольнити Божу справедливість «відкупленням через Його кров» (Еф. 1:7).
Нам не дано осягнути, чому Бог обрав одних і оминув інших. Утім, саме запитання «Чому Бог не обрав для спасіння всіх?» є хибним. З огляду на жахливий бунт людини проти свого Творця, нам варто було б запитати інше: «Чому Бог не піддав засудженню на пекло взагалі всіх?» Дивовижним є не те, що Бог прирікає грішників на пекло, а те, що Він спасає та примиряє їх із Собою. Безумовне обрання є другом, а не ворогом грішника, адже без нього жодна людина не мала б спасіння. Зрештою, ми мусимо схилитися перед правом Бога як нашого Творця. Тим, хто закидає Богові несправедливість через передвизначення, апостол Павло відповідає: «Хіба гончар не має влади над глиною?» (Рим. 9:21). Творець володіє правом вчиняти зі Своїм творінням так, як Йому до вподоби.
Передвизначення, що втілюється через людський вибір та зусилля
Тим, для кого передвизначення є перепоною через фаталізм, ми відповідаємо: так, Божа воля керує всіма створіннями та їхніми вчинками, однак Бог визначає не лише кінцеву мету, а й засоби її досягнення. Павло пише: «Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду» (2 Сол. 2:13). До цих засобів спасіння належить як зовнішнє проголошення Євангелія, так і внутрішня дія Святого Духа в розумі, серці та волі слухачів.
Передвизначення зовсім не позбавляє людські рішення й вчинки ваги; навпаки — воно наповнює їх вічним значенням. Апостол Павло закликає віруючих: «звершуйте ваше спасіння зі страхом та тремтінням, адже Бог є Тим, Хто викликає у вас і бажання, і дію згідно зі Своєю доброю волею» (Фил. 2:12–13). Ми маємо підстави радіти, коли люди навертаються до Господа, адже здатність Євангелія породжувати непохитну віру, любов та надію якраз і засвідчує їхнє обрання Богом (1 Сол. 1:3–4). Кожен крок християнського послуху спирається на суверенний Божий замисел, адже «Бог обрав нас...щоб ми були святими» (Еф. 1:4). Воїнство Агнця долає цей світ, бо вони — «покликані, обрані та вірні» (Об. 17:14).
Передвизначення, що гарантує впевненість нині й повіки
Вчення про передвизначення справді стверджує, що спасуться лише Божі обрані. Але це зовсім не означає, ніби людина не може бути певною у своєму спасінні. Навпаки, «божественна сила дала нам усе для життя й побожності через пізнання Того [тобто Ісуса Христа], Хто покликав нас Своєю славою й доброчесністю», дає змогу віруючим «утвердити покликання та обрання», зростаючи в пізнанні, вірі й практичній святості (2 Пет. 1:3–10).
Апостол Павло пояснює, що передвизначення започатковує золотий ланцюг Божих дій, нерозривно сплетених у Його замислі: «І кого Він призначив наперед, тих Він покликав; кого покликав, тих і виправдав, і кого виправдав, тих і прославив» (Рим. 8:30). Якщо Бог дієво «покликав» людину через Євангеліє та «виправдав» її за вірою, вона може бути впевненою, що буде й «прославлена» з Христом.
Тож хоча й зрозуміло, чому дехто важко сприймає вчення про передвизначення, однак просвічена Духом віра спонукає Божих дітей приймати Обітниці, коритися Божій волі та радіти надією на Божу славу через Ісуса Христа, нашого Господа. Саме тому ми маємо з особливою точністю та чіткістю досліджувати все, що Бог відкрив про цю дорогоцінну істину, та навчати про неї інших.
Примітки:
1. Вестмінстерське сповідання віри, 3.3.
Джоел Р. Бікі та Пол М. Смоллі — автори праці «Реформатське систематичне богослов'я. Том 1: Одкровення і Бог».
Оригінальна стаття: «Help! I’m Struggling with the Doctrine of Predestination».