Богословие размером с город

На жаль, учорашні великі служіння сьогодні перетворилися на руїни. А ті, що існують і через десятиліття чи століття, стали лише порожньою оболонкою початкового задуму. Еміль Бруннер у своїй двотомній праці, присвяченій богослов’ю гріха, благодаті та спасіння, навів приклад, який спонукав мене замислитися над цим явищем. Якщо ми опинимося в центрі Афін і поглянемо на Акрополь, щоб побачити Парфенон на заході сонця, яке підсвічує його ззаду, ми можемо подумати або навіть сказати вголос: «Які величні руїни!»

Бруннер застосував цю фразу до зраненого гріхом людства. Звісно, це руїни, адже руйнівна сила часу не оминула їх; але вони прекрасні, бо на їхньому місці були величні й важливі служіння. Ваша уява може заповнити порожнечу, щоб уявити, чим це служіння було або чим могло б стати, якби його можна було відновити. Тому замість того, щоб просто з жалем дивитися на них, я намагаюся осмислити ці служіння в контексті свого часу.

Я не дуже добре знав Бернарда Рамма, хоча через два десятиліття після нього служив у тій самій Данлепській баптистській церкві в Сіетлі, що й він. Коли ми йшли з неї у 1965 році, церква подарувала нам старий стілець, що стояв за кафедрою. Цей стілець був для мене нагадуванням про Рамма і про те, як у 1963 році його книга «Свідчення Духа» змусила мене побачити в собі історичного харизматика.