Річард Роджерс — провідний лідер пуритан (нонконформістів) в єлизаветинській Англії. Його фундаментальна праця «Сім трактатів» (1603 р.) стала першим в історії протестантизму масштабним кодексом поведінки та путівником по духовному життю, що сформував ціле покоління вірян. Представлена книга є осучасненою версією Третього трактату. Роджерс став першим протестантським автором, який згрупував і систематично описав духовні дисципліни — «засоби благодаті». У своїй книзі «Святі знаряддя для побожного життя» він розкриває сутність цих духовних інструментів, описує їхню природу та пояснює, як правильно впроваджувати їх у повсякденність.

Річард Роджерс народився 1551 року в сім’ї мебляра. Завдяки підтримці заможного мецената він здобув освіту в Коледжі Христа в Кембриджі, який 1571 року закінчив зі ступенем бакалавра мистецтв. 1574 року Роджерс
здобув ступінь магістра мистецтв у Коледжі Гонвіля та Кіза. Наступного року він став вікарієм у Радмінстері, що в Ессексі, а ще через два роки — лектором у Ветерсфілді, де і провів наступні сорок років життя. 1583 року
Роджерса вперше тимчасово усунули від служіння за нонконформізм, а 1603 року — удруге. Попри славу аскета, під час його служіння було навернено чимало душ. Онук Роджерса, Вільям Дженкін, називав діда Енохом своєї доби, бо Роджерс ходив з Богом і щодня шкодував, що цей день не останній.

Роджерс був не лише проповідником і письменником, а й чоловіком і батьком. Від першої дружини Барбари він мав семеро дітей. Після її смерті Річард Роджерс одружився зі Сюзан Ворд, удовою іншого служителя, і став вітчимом для шістьох її дітей. П’ятеро з-поміж усіх дітей — Деніел Роджерс, Єзекіїл Роджерс, Семюел Ворд, Джон Ворд і Натаніель Ворд — стали пуританськими служителями.

У своєму щоденнику Роджерс відкривається як щира й побожна людина, що, однак, невпинно боролася з гріхом та плоттю. Особливо він нарікав на чотири настирливі гріхи, що завдавали йому найбільше клопоту: «легковажні думки» або «неприборкані фантазії»; «любов до світської вигоди» (тобто фінансового зиску); «неплідність», або неефективність у донесенні своїх поглядів іншим; і, нарешті, «недбальство в навчанні». Але серце його линуло до Бога. 17 листопада 1587 року він написав: «Я твердо постановив перетворити все життя своє на міркування про життя краще, а побожність — на ремесло і справу цілого життя, аби крок за кроком, щоразу пильніше ходити з Господом. Яка ж у цьому нескінченна користь!». А 29 листопада 1587 року продовжив: «Усім серцем я бажаю, аби побожність так чи інакше стала мені розрадою на ціле життя».

Передмова
ВСТУП. Засоби для побожного життя
РОЗДІЛ 1. Служіння Слова
РОЗДІЛ 2. Таїнства
РОЗДІЛ 3. Публічні молитви
РОЗДІЛ 4. Необхідність особистих знарядь
РОЗДІЛ 5. Пильність
РОЗДІЛ 6. Розмірковування
РОЗДІЛ 7. Зброя християнина
РОЗДІЛ 8. Користь від зброї
РОЗДІЛ 9. Духовний досвід і спілкування в родинних вправах
РОЗДІЛ 10. Особиста молитва та її частини
РОЗДІЛ 11. Читання
РОЗДІЛ 12. Урочиста подяка й піст
ВИСНОВОК. Декілька застережень для правильного використання знарядь
ДОДАТОК. Знаряддя для розмірковування