4 істини про П'ятидесятницю

Святий Дух нероздільно продовжує служіння Отця і Сина.

Його було послано замість тілесної присутності Ісуса. Служіння апостолів і ранньої церкви в силі Духа продовжувало служіння Ісуса (Дії 1:1–2; 2:47; пор. Ів. 16:12–15). Павло також розмірковує про послання Отцем Сина в Його втіленні та так само — Духа в день П'ятидесятниці: Дух не лише посланий Отцем, але й названий «Духом Свого [Отчого] Сина» (Гал. 4:4–6). Про Отця також сказано, що Він посилає Духа (Ів. 14:26), тоді як і Син посилає Його, прийнявши Його від Отця (Дії 2:33). Багато що в Новому Заповіті підтверджує ортодоксальний погляд про те, що Дух посилається Отцем і приймається Сином — як тут, так і під час Його хрещення, — після чого Син виливає Його на Свою церкву.

Отже, П'ятидесятниця знаменує нову еру в історії відкуплення.

Вона сповнює старозавітне пророцтво. Відтепер Дух присутній більшою мірою. Він був присутній у Старому Заповіті (Він навряд чи міг бути відсутнім), але не на передньому плані, як у Новому. Як саме і в які способи Дух діяв у Старому Заповіті? Розглядаючи діяння Духа в космосі, Божому Царстві та в окремій людині, Ворфілд дійшов висновку, що Він діяв у всі ті способи, якими Він діє і в Новому Заповіті1. Проте є дещо нове: по-перше, надприродні обдарування апостолів разом із заснованими ними церквами; по-друге, всесвітня місія Духа, обіцяна в Старому Заповіті, але реалізована лише тепер; і по-третє (і головне) — той факт, що Старий Заповіт був підготовчим до Нового Заповіту: Дух тоді оберігав Божий народ, тоді як нині Він чинить «дозрівання плодів та збирання врожаю»2.

Різниця полягає не в протиставленні Його присутності тепер із гаданою відсутністю в Старому Заповіті, а радше у відпаданні того, що було підготовчим і тимчасовим (Старого Заповіту), та поставанні того, що є остаточним, обов'язковим і постійним (Нового). Послання до галатів 4:4–6 тут знову доречне. Ізраїль був Божим сином у Старому Заповіті, однак перебував у стані, мало чим відмінному від статусу слуги. Він був неповнолітньою дитиною під опікою дітоводителя — раба, якому довіряли піклування про неї та її виховання (Гал. 3:24). З приходом Христа і посланням Духа в день П'ятидесятниці Божий народ був усиновлений як зрілі сини. Послання Духа є настільки значущим, що Павло описує цей перехід в абсолютних категоріях, як це робить в інших місцях і Іван (Ів. 1:17; 4:24). Отже у Старому Заповіті Дух сходив на пророків періодично, тоді як нині Він вилитий на всяку плоть (Дії 2:16–21). Тоді Його присутність із Його народом була епізодичною (Пс. 51:11); нині ж Він даний постійно (Ів. 14:17, 23).

Старий Заповіт описує Його як Життєдавця (Бут. 1:2; Пс. 33:9; 104:29–30), як Того, Хто споряджає силою для різних форм служіння в Божому Царстві (Вих. 31:3; 35:31–34; Чис. 27:18; Суд. 3:10; 1 Сам. 16:13), як Захисника Божого народу (1 Сам. 19:20, 23; Іс. 63:11–12; Ог. 2:5), Який перебуває в них (Чис. 27:18; Повт. 34:9; Єз. 2:2; 3:24; Дан. 4:8–9, 18; 5:11; Мих. 3:8), і понад усе — як Того, Хто спочиває на Месії та наділяє Його силою (Іс. 11:2–3; 42:1; 61:1).

У Новому Заповіті Дух представлений як Той, Хто очищає й освячує (Мт. 3:11; Рим. 8:13; Гал. 5:22–23; 1 Кор. 6:11; 2 Кор. 3:18; 1 Пет. 1:2); відкриває істину апостолам і пророкам, навчає та просвічує весь Божий народ (Лк. 12:12; Ів. 14:26; 16:13; 1 Кор. 12:10 і наст.; 1 Тим. 4:1; 1 Ів. 2:19–27); спрямовує апостолів, євангелістів, пророків та інших церковних провідників (Дії 8:29; 10:19–20; 13:2; 15:28; 20:22–23); і дарує впевненість (Рим. 8:16; 1 Ів. 3:24; 4:13) та єдність (1 Кор. 12:7–21; 2 Кор. 13:14; Еф. 2:18–22; 4:3–6; Фил. 2:1–2). Тут присутня спадкоємність, але водночас — щедріший вилив і ширше служіння в Новому Заповіті.

Церква Ісуса Христа — це церква П'ятидесятниці.

Церква була послана хрестити, навчати й робити учнями в силі Святого Духа. Біблія — це Слово Духа і тому об'єктивний носій сили Духа, і таким чином вона є Словом Христовим. Дух єднає людей із Христом Своїм Словом і через Нього.

Дії Ананія та Сапфіри, які ввели апостолів в оману, описані як неправда Святому Духу, що накликало на них негайну й безпомильну дисциплінарну дію, здійснену не людськими провідниками, а Самим Духом (Дії 5:1–11). Дух дисциплінує церкву. Адміністративна та судова дисципліна, як і зважені рішення Єрусалимського собору, є також рішеннями Духа (Дії 15:28).

Існує зв'язок між покликанням, висвяченням (рукопокладенням) і відісланням з боку церкви в Антіохії та діями Духа (Дії 13:1–7). Дух відокремив Савла та Варнаву для місіонерської праці й відкрив це провідникам церкви, які, своєю чергою, відокремили цих двох молитвою та покладанням рук і так відіслали їх — відісланням, яке зрештою належало Святому Духу. Дія церкви та дія Духа були взаємоузгодженими. Справді, в усій книзі Дій Дух керує місіонерською працею Павла (Дії 16:6 і наст.). Апостольський авторитет Павла — це праця Духа. Хоча він і не має настанов від Ісуса з часів Його земного служіння щодо певного питання, однак апостольська порада Павла має таку саму вагу, оскільки він має Духа Божого, Який керує ним як апостолом (1 Кор. 7:10–12, 40)3.

Святий Дух здійснює наш союз із Христом в історії нашого життя, чинячи це благодаттю через віру.

Наша віра та все, що випливає з неї в християнському житті, зумовлені дією Духа, Який оновлює нас за образом Божим і перетворює нас на подобу Христа (2 Кор. 3:18). Зрештою, коли Христос повернеться у славі, ми будемо подібними до Нього (1 Ів. 3:1–2). Увесь цей процес відбувається через віру. Віра є «головною працею Святого Духа», як сказав Кальвін4. Дух єднає нас із Христом. Подібно до того, як дім отримує користь від електрики, коли його під'єднано до мережі, так і ми отримуємо користь від праці Христа, коли вона стає нашою через єднання з Ним, здійснене Духом5.

Примітки:

1. B. B. Warfield, “The Spirit of God in the Old Testament,” in Biblical and Theological Studies, ed. Samuel G. Craig (Philadelphia: Presbyterian and Reformed, 1952), 154.
2. Warfield, “Spirit of God,” 155–56.
3. H. B. Swete, The Holy Spirit in the Ancient Church: A Study of Christian Teaching in the Age of the Fathers (1912; repr., Eugene, OR: Wipf & Stock), 80, цитує Тертуліана, який зауважує силу Святого Духа в дисципліні церкви та новизну Нового Заповіту.
4. Кальвін, Настанови в християнській вірі, 3.1.4.
5. Образ узято з: Anthony N. S. Lane, Justification by Faith in Catholic-Protestant Dialogue: An Evangelical Assessment (London: T&T Clark, 2002), 23.

Статтю адаптовано з праці Роберта Летама «Систематичне богослов'я» (Systematic Theology).

Оригінальна стаття: «4 Truths about Pentecost».