Царство Небесне

Який уривок Писання першим називає Ісуса «Христом» та «Сином Божим», а далі говорить про Його Царство?

Можна припустити, що цей уривок слід шукати в Євангелії від Матвія, адже це перша книга Нового Заповіту, де темі Царства Небесного приділено особливу увагу. Або ж ви запідозрите тут запитання з підступом і вирішите, що відповідь криється в Євангелії від Марка чи в Посланні до римлян.

Утім, усі ці книги з'явилися значно пізніше.

Відповідь — Псалом 2. Псалом 2 часто розглядають разом із Псалмом 1 як вступ до всього Псалтиря. Перший псалом змальовує праведника, чий розум заглиблений у Боже Слово і який благословенний Богом, у Якому знаходить насолоду. Натомість другий псалом несподівано розширює горизонт, відкриваючи, що історія праведності та Божих взаємин зі Своїм народом має не лише особистий, а й всесвітній вимір. Перед нами постають царі й народи, престоли та скіпетри. Ми швидко помічаємо, що межа між праведними та нечестивими, проведена в першому псалмі, пролягає крізь усю людську історію. Якщо в Псалмі 1 цей розподіл залежить від того, як людина приймає Боже Слово, то в Псалмі 2 межа визначається її ставленням до Божого Сина — тобто Його Слова.

Псалом 2:7 — це перший уривок Писання, процитований у Посланні до євреїв стосовно Ісуса. Із нього бере початок підхід автора послання: бачити в Писанні живу бесіду Отця і Сина. Це допомагає нам читати Псалми водночас і як слова про Ісуса, і як слова Самого Ісуса.

З-поміж усіх псалмів, наведених у Посланні до євреїв, другий псалом, мабуть, найлегше прочитати саме в такому ключі — або, щонайменше, він є одним із найочевидніших. Бог і Його Помазанець царюють. Світовий лад повстає проти Бога. Божий Син звеличений. Спасіння і суд коливаються на терезах, і все залежить від одного: чи підкориться людина цьому Божому Синові. Маючи перед очима Євангелія, важко не читати Псалом 2 як псалом про Ісуса.

Читання Псалма 2

Псалом 2 — це пісня контрастних промов. Нечестиві народи збираються разом і змовляються проти Господа та Його Помазанця (Пс. 2:1–3). Бог промовляє до Сина (Пс. 2:4–6), а Син проголошує слова Отця (Пс. 2:7–9). Зрештою оповідач (чи це все ще Син?) звертається до безбожних правителів, про яких ішлося на початку, закликаючи або до радісного покаяння, або застерігаючи про страшну погибель (Пс. 2:10–12). Кожна строфа з трьох віршів розгортає цю драму всесвітнього бунту та покаяння.

Голос нечестивих (Пс. 2:1–3)

Чому бентежаться народи
і племена задумують марне?
Повстають царі землі,
і можновладці гуртуються разом
проти Господа
й проти Його Помазанця.
«Розірвемо їхні кайдани, – кажуть вони, –
скинемо їхні пута!» (Пс. 2:1–3)

Псалмоспівець задає тон риторичним запитанням: «Чому бентежаться народи?» (Пс. 2:1). Народам не дає спокою те, що світом править Бог, а не вони.

Це, безперечно, всесвітній вияв того, що властиво кожному людському серцю. Бути грішником означає прагнути самому керувати власним життям замість того, щоб підкоритися Божій волі. Бути ж грішником на царському престолі означає прагнути правити світом замість того, щоб схилитися перед Божим правлінням. Псалом змальовує народи, що зійшлися на велику раду й змовляються скинути владу Господа.

Утім, псалмоспівець додає несподівану деталь до цього всесвітнього шаленства. Вони замишляють змову не лише проти Господа, а й «проти Його Помазанця» (Пс. 2:2). І це не просто якийсь випадковий помазаник, не звичайний священник чи пророк. Це — Помазанець Господній. Звісно, давньоєврейське слово тут — mashiach, тобто «Месія». А якби ви читали цей уривок у грецькому перекладі — так само, як читав його автор Послання до євреїв, — цей титул постав би перед вами ще виразніше: вони повстають проти Господа і проти Його christos, Його «Христа».

Саме тут виникає напруга, яку згодом розв'яже Послання до євреїв; це дає нам ключ до розуміння того, коли і як автор послання тлумачить Псалми христологічно: чи породжує текст самого псалма внутрішню напругу, якої ані цей окремий твір, ані весь Старий Заповіт не здатні розв'язати самостійно? Якщо так, вона знаходить своє розв'язання в Особі та житті Ісуса. Хто ж той Помазанець Господній, проти Якого шаленіють усі нечестиві народи? Якщо це не Давид, то є Син Давидів, до Якого ми можемо звернути свій погляд.

Голос Отця і Сина (Пс. 2:4–9)

Той, Хто сидить на небесах, сміється,
Володар глузує з них.
Тоді Він промовить до них у гніві Своєму
і полум’ям люті Своєї настрашить їх:
«Ось Я поставив царя Мого
над Сіоном, Моєю святою горою».
Сповіщу-но я постанову Господню:
Він промовив до мене: «Ти Мій Син,
Я сьогодні породив Тебе.
Проси в Мене –
і Я дам Тобі народи у спадок,
і володіння Твоє – аж до країв землі.
Ти уразиш їх жезлом залізним,
як посуд, виріб гончаря, розіб’єш їх». (Пс. 2:4–9)

Перед лицем усієї об'єднаної могутності людства, що повстало проти Бога в бунті, Бог сміється. Людська гординя зрештою виявляється жалюгідною. Жоден устрій, створений людиною в бунті проти Бога, не здатний устояти: усе буде зруйновано одним-єдиним словом Господа. Він сміється зовсім не тому, що масштабний людський гріх видається кумедним, а тому, що він марний.

Божою відповіддю на людське беззаконня є людський цар. Повалення кожного нечестивого царства, кожної згубної системи та всякої влади, що повстає проти Бога, звершує Цар, Якого встановив Бог. І псалом знову спонукає нас запитати: Хто це міг би бути? Який людський цар спроможний покласти край усій несправедливій людській владі? Це не міг бути Давид, адже навіть за днів свого царювання він не зумів упорядкувати все згідно з Божими повеліннями.

І саме в цю напругу промовляє Божий Помазанець — Божий Цар.

Сповіщу-но я постанову Господню: Він промовив до мене:
«Ти Мій Син, Я сьогодні породив Тебе. (Пс. 2:7)

Хоча образ цього Помазанця ще не розкритий сповна, Його постать стає дедалі виразнішою. Він відкриває Себе не за ім'ям, а за Своїм титулом. Господь постановив, що цей Помазанець — цей Христос — є також Божим Сином. Зверніть увагу на зміну особи: Сам Помазанець промовляє до нас («Господь сказав Мені»). Перш ніж сповістити, що Він звершить, Він відкриває нам, Хто Він є.

Якщо обмежитися лише Псалтирем або навіть усім Старим Заповітом, ми неминуче постанемо перед питанням: Хто це може бути? Хто промовляє в другому псалмі? Хто цей Божий Син, Божий Цар, Божий Христос?

Голос псалмоспівця (Пс. 2:10–12)

Отже, царі, схаменіться,
отямтеся, судді землі!
Служіть Господеві зі страхом
і радійте з тремтінням.
Цілуйте Сина, щоб Він не розгнівався
і щоб ви не загинули на своєму шляху,
бо гнів Його спалахне вмить.
Блаженні ті, хто на Нього надію покладає! (Пс. 2:10–12)

Псалмоспівець не відповідає прямо на запитання, ким є цей Син. Натомість він готує Йому дорогу. Він змальовує для нас ту роль, яку цей Помазанець має виконати.

Для лиходіїв Син постає грізною силою. У Ньому наочно являє себе Божа суверенна влада царювати й судити. У Ньому всі нечестиві задуми руйнуються, а беззаконня гине. І все ж псалом не вимагає приниженої покірності й не завершується зловтішним глузуванням із тих, хто схиляє коліна. Навпаки: хоч цей Син і грізний, служіння Йому сповнене радості, а під Його тінню — блаженство. Покаяння не несе сорому, і Син ніколи не докоряє тим, хто приходить до Нього у своїй потребі. Він грізний у Своїх судах; Він суверенно вільний у Своїх дарах. Псалом завершується закликом та обітницею. Заклик полягає в тому, щоб покаятися, цілувати Сина, підкоритися Йому й любити Його. Обітниця ж — це блаженство під Його опікою.

Читання Послання до євреїв

Бо кому з ангелів Бог коли-небудь сказав:
«Ти Мій Син, Я сьогодні породив Тебе?» (Євр. 1:5а)

Автор Послання до євреїв побачив у Псалмі 2:7 бездоганну відправну точку для опису переваги Ісуса над ангелами. Проголосивши, що нове й остаточне Боже одкровення прийшло в Його Сині (Євр. 1:2), автор прагне показати всю винятковість цього Божого Сина. Задля цього він наводить простий факт: жодного з ангелів ніколи не було названо Божим Сином. Щоправда, у Старому Заповіті ангели часом спільно йменуються «синами Божими» у множині (наприклад, Йова 1:6; 2:1; 38:7; можливо, також Бут. 6:2, 4; Повт. 32:8), проте жоден із них ніколи не виділявся цим титулом окремо. Розмірковуючи над цим, автор доходить висновку, що єдиний Син, Ісус, стоїть вище за ангелів завдяки Своєму Синівству. Ісус є Сином так, як цього не дано ангелам. Він єдиний Син, хоча синів Божих і багато.

Те, що автор Послання до євреїв спирається на Псалом 2:7 для обґрунтування цього аргументу, свідчить: він читав другий псалом саме так, як ми щойно зробили це вище. У Старому Заповіті годі знайти людину, яка б відповідала такому призначенню, натомість Новий Заповіт прямо вказує на Нього. Ісус є більшим Царем, а отже, саме Він є Тим, Кого Бог називає Сином у Псалмі 2:7.

Гадаю, ви вже й самі дійшли цього висновку. Звісно, Ісус більший за Давида і Той, Хто більший за Соломона (Мт. 12:42; Лк. 11:31). Проте звідси випливає ще один наслідок, який може здатися менш очевидним. Якщо Ісус є Сином із Псалма 2:7, тоді саме Він промовляє у віршах 7–9:

Сповіщу-но я постанову Господню: Він промовив до мене:
«Ти Мій Син, Я сьогодні породив Тебе». (Пс. 2:7).

Псалом 2 не лише звіщає про Ісуса, але й містить Його власні слова.

Це означає щонайменше те, що, читаючи Псалми, ми часом чуємо пряме звернення Самого Ісуса: не лише тому, що Він надихав авторів, а й тому, що псалмоспівець говорить від особи Христа. Це відкриває ключ до тлумачення тих місць у Псалтирі, які видаються нам складними для розуміння. Христос-Цар, чиїми ворогами є гріх і смерть, подолає та розтопче Своїх ворогів. Христос як Досконало Праведний може посилатися на Свою праведність перед Богом. Христос-Страждалець може прикликати суд. Такий підхід аж ніяк не віддаляє нас від Псалмів. Адже народ Христа є Його Тілом, а тому Він може говорити і від нашого імені. Проте це дає нам надійне богословське підґрунтя для розуміння труднощів. Зокрема в Псалмі 2, коли сам текст стикає нас із напругою, на яку не здатен відповісти самостійно, слова Ісуса в псалмі дають вичерпне розв'язання.

Повторне прочитання Псалма 2

Коли ми знову читаємо Псалом 2 після знайомства з Посланням до євреїв, які нові істини відкриваються перед нами?

По-перше, шаленство народів та їхній безладний бунт проти Бога є бунтом проти Христа — не проти Господнього помазанця в загальному значенні, а конкретно проти Ісуса. Будь-який людський устрій, заснований на людській силі, а не на послухові Богові, ворожий до Ісуса. А отже, він неминуче повстане і проти Божих заповідей та Його Слова. Він також протистоятиме Христові та Його народові. У Євангеліях Христос провіщає переслідування для Своїх послідовників (Мт. 5:11–12; Мр. 4:17; Лк. 11:49; Ів. 15:20), а Павло запевняє, що всі, хто бажає жити благочестиво, зазнають переслідувань (2 Тим. 3:12). Псалом 2 передрікає те саме. Це неминуче станеться, адже єдине, що згуртовує сили цього світу, — це спільне протистояння Господу та Його Христу.

По-друге, Ісус долає будь-який подібний бунт: або підкорюючи Собі противників через милосердне навернення, або пасучи народи й розбиваючи гордих Своїм залізним жезлом. Ісус страждав. Страждає і Його народ. Але Ісус не зазнає поразки. Він — Божа відповідь на всяке протистояння, на свавілля беззаконня, що шириться у світі. Його Царство вже утверджене Богом, і воно обов'язково охопить усі народи землі.

По-третє, Ісус промовляє те, що Йому сказав Отець. У Псалмі 2:7-9 ми знаходимо той самий взірець, про який прямо сказано в Євангелії від Івана 12:49: «Бо не від Себе Я говорив, але Отець, Який послав Мене, дав Мені заповідь, що сказати і як казати». Діючи у творінні, Син несе звістку Отця. Він промовляє саме ті слова, які Отець послав Його сказати. Або, як стверджує Послання до євреїв 1:2: «а в ці останні дні Він [Бог] промовив до нас через Свого Сина». Син є одкровенням Отця. Хто бачив Сина — той бачив Отця (Ів. 14:7–9). Саме це має на увазі Писання, коли називає Ісуса Словом Божим (Ів. 1:1) або сяйвом Божої слави (Євр. 1:3). Хоча в Новому Заповіті це виражено з особливою ясністю, сама ця істина зовсім не нова. У другому псалмі перед нами відкривається той самий принцип, що був прихований просто перед нашими очима. Діяння Бога Сина в одкровенні та відкупленні підпорядковані цьому незмінному принципу впродовж усієї історії спасіння — навіть до втілення, — бо вони відображають те, Ким є Син.

---

Статтю адаптовано з книги Деніела Стівенса «Songs of the Son: Reading the Psalms with the Author of Hebrews» («Пісні Сина: Читання Псалмів разом з автором Послання до євреїв»).

Джерело: https://www.crossway.org/articles/how-hebrews-helps-us-read-psalms-christologically/