Євангельські докази спасительної віри

Хоча віруючі мають право на всі духовні втіхи у Христі, залишки гріха та спокуси часто заважають їм насолоджуватись цими благословеннями. У своїй праці «Євангельські докази спасительної віри» відомий теолог ХVII століття Джон Оуен визнає, що віра є коренем, із якого зростають усі справжні християнські втіхи, і ці втіхи віруючі зазвичай отримують пропорційно до проявів істинної віри у їхньому житті. Джон Оуен досліджує належне функціонування віри, яке демонструє її справжність, заохочуючи нас міцно триматись Христа, прагнути святості, спілкуватися з Богом через поклоніння та приводити наші душі до особливого стану покаяння. Чи бажаєте ви старанніше прославляти Бога та отримувати більшу радість від втіх Христа? Знайдіть натхнення у цьому пасторському роздумі про докази спасительної віри.

Джон Оуен народився 1616 року в англійському містечку Стедхем у родині Генрі Оуена. Його інтелектуальний шлях розпочався надзвичайно рано: уже у віці 12 років він став студентом Оксфордського університету. Вивчаючи класичну літературу, Оуен здобув ступінь магістра мистецтв у 1635 році. Переказують, що в ті часи його жага до знань була настільки великою, що він присвячував навчанню від 18 до 20 годин на добу.

Свою письменницьку діяльність Оуен розпочав у 26 років. За 41 рік творчого шляху він став одним із найплідніших авторів свого часу, видавши понад 80 праць, більшість із яких сьогодні вважаються золотою класикою християнства.

У 1644 році Оуен побрався з Мері Рук. Попри те, що Мері народила одинадцятьох дітей, доля родини була трагічною: лише одна донька дожила до дорослого віку. Того ж року в поглядах Оуена відбувся важливий зсув — він відкрито перейшов із пресвітеріанства до конгрегаціоналізму.

Завдяки своїм творам та проповідям Оуен здобув неабиякий авторитет в Англії. Після страти короля Карла I та приходу до влади Олівера Кромвеля, перед Оуеном відкрилися нові горизонти для впливу. Як капелан та радник, він супроводжував Кромвеля в походах до Ірландії та Шотландії, допомагаючи реформувати релігійні інституції. Згодом Оуен був призначений віцеканцлером Оксфордського університету, водночас залишаючись довіреним консультантом лорда-протектора. Однак в останній рік правління Кромвеля Оуен потрапив у немилість, оскільки рішуче виступив проти намірів протектора прийняти королівський титул. Після того як влада перейшла до сина Кромвеля, Річарда, Оуен втратив свої високі посади. Попри політичні зміни, він до останніх днів залишався відданим пастором, продовжуючи проповідувати та збагачувати свою богословську спадщину новими працями.

Джон Оуен відійшов у вічність 24 серпня 1683 року і був похований на лондонському цвинтарі Банхілл-Філдс.

Оцінити масштаби спадщини Оуена непросто — настільки багатогранним був його талант. Недарма сучасники називали його «богословом для богословів». Проте найвлучніше його внесок підсумували дослідники Бікі та Педерсон:

«Широкий спектр тем, проникливість стилю, вичерпний характер доктринальних досліджень, глибина теології та теплота благочестя пояснюють ту високу повагу, з якою до Оуена ставляться всі знавці його творчості».

Повне зібрання творів Джона Оуена налічує 16 томів і є окрасою бібліотеки будь-якого пастора:

• «Слава Христа» (том 1)
• «Спілкування з Богом» (том 2) — справжній шедевр про інтимність стосунків із Трійцею.
• «Святий Дух» (том 3) — фундаментальне дослідження Пневматології.
• «Віра та її докази» (том 5)
• «Спокуса та гріх» (том 6) — або згадана вище адаптація Капіка та Тейлора.
• «Гріх та благодать» (том 7)
• «Життя через Його смерть» (том 10) — класичний захист доктрини спокутування.
• «Витривалість святих» (том 11)
• «Церква та Біблія» (том 16)

_Передмова_ _Вступ_ 1. Перший доказ: вибір, прийняття та згода і визнання Божого способу спасіння грішників через діло Христа. 2. Другий доказ: характерне схвалення святості та послуху, яких вимагає Бог, як це відкрито в Писанні. 3. Третій доказ: незмінне прагнення зберігати повноту благодаті у виконанні всіх настанов щодо поклоніння Богу. 4. Четвертий доказ: приведення душі до особливого стану покаяння.