Споглядаючи Христа ніби у тьмяному дзеркалі

«Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям до обличчя.» (1 До коринфян 13:12).

Коли я думаю про те, що бачу в дзеркалі, мені зазвичай не спадає на думку слово «неясно». Я одночасно люблю й ненавиджу своє дзеркало для макіяжу з підсвічуванням на столику у ванній за чіткість, із якою бачу в ньому своє відображення. Проте в греко-римському світі, де Павло писав ці слова, дзеркала виготовляли з полірованого куваного металу — як-от латуні чи міді, а не з прозорого скла, як наші сучасні дзеркала. Тому, хоча люди за часів Павла й бачили своє відображення, воно було тьмяним і розмитим. Воно відповідало дійсності, але й близько не мало такої чіткості, як споглядання живої людини обличчям до обличчя.

Так само й ми тепер бачимо Христа не так чітко й безпосередньо, як побачимо того дня, коли постанемо перед Ним обличчям до обличчя. Але хоч ми й не бачимо Його вичерпно чи в усій повноті, ми бачимо Його справді. Де та як ми Його бачимо? Відкриваючи свої Біблії. Ми споглядаємо Його у прообразах та тінях у Старому Завіті й у всій реальності та суті — у Новому.

З перших-таки сторінок П’ятикнижжя, де в 1-му розділі книги Буття ми читаємо, що Бог промовив: «Нехай буде світло!», ми споглядаємо Христа, пізнаючи в Ньому Слово, що промовляє, та Світло, що пронизує темряву. У книзі Вихід ми бачимо Агнця Божого, Який бере на Себе гріх світу, у прообразі всіх тих агнців, чиєю кров’ю були окроплені одвірки в першу великодню ніч Пасхи. Ми бачимо Його як суть усіх жертвоприношень та свят у Левит, у даруванні манни та води зі скелі в книзі Чисел, і як Єдиного, Хто повністю виконав заповідь Повторення Закону — любити Господа всім серцем, усією душею та всією силою.

Переходячи до історичних книг, ми споглядаємо Христа як істинного та кращого Ісуса Навина, Який веде Свій народ до досконалого спокою у величнішій Обітованій землі; як Царя, якого так потребував народ у дні Суддів, і як Родича-Викупника, величнішого за Вооза в книзі Рут. У 1 та 2 книгах Самуїла ми зустрічаємо Давида як хлопчика з Вифлеєма, який стає царем Ізраїлю, і починаємо прагнути Синa Давидового, Який одного дня царюватиме над народами. Він правитиме з такою праведністю та справедливістю, якої ніколи не змогли дати всі інші царі — нащадки Давида, про яких ми читаємо у книгах Царів та Хронік.

Крізь тіні книг Ездри та Неємії ми бачимо, що Христос діє, повертаючи Свій народ до Себе. Він будує Свою Церкву не зі зруйнованого каміння Єрусалима, а з живого каміння — із життів тих, кого Він відкупив і з ким прагне перебувати в Новому Єрусалимі. Він зберігає Свій народ для Себе через працю Посередника, величнішого за Естер.

Чи видіємо ми Христа в Книгах Мудрості? Він там — як Невинний, Що страждає більше за Йова; як Викупник, перед Яким Йов переконаний одного дня постати у воскреслому тілі. Ми споглядаємо Христа як Блаженного мужа в Псалмах, Помазаника, поставленого на Божій святій горі, Пастиря, Який відживляє наші душі, і Царя, достойного всього нашого поклоніння. У здоровій, але обмеженій мудрості Приповістей ми спонукувані прагнути Того, Хто стане Втіленою Мудрістю. Він наповнить наші життя тим сенсом, який вислизав від Екклезіаста. Він любитиме Свою наречену любов’ю, що перевищує любов нареченого з Пісні Пісень.

Ісая задає тон для пророчих книг. Христос постає перед нами не лише як Цар, високий та піднесений у небесному храмі; Він — піднесений Слуга, зранений за наші провини; Він — Божественний Воїн, Який прийде очистити світ від зла та започаткувати нове творіння. Обіцянка Єремії про нове серце виконається Христом, як і Його Плач Єремії над Єрусалимом через відмову прийти до Нього. Ісус стане первістком воскресіння, на яке вказувало оживлення сухих кісток у Єзекіїля. Ми споглядаємо Христа в Даниїловім тлумаченні сну Навуходоносора про камінь, відірваний без участі людських рук, який розтрощить усі земні царства, аби Його Царство наповнило всю землю.

Ми бачимо Христа в Осії як Того, Хто самовіддано любить невірну наречену; в Йоіла — як Того, Хто понесе заслужений Його народом суд у день густої темряви; в Амоса — як Того, Хто в кінці часу здійснить вогняний суд; в Овдія — як Того, Хто покладе край усім, хто повстає проти Бога та Його народу.

Йона — єдиний старозавітний пророк, з яким Ісус прямо порівнює Себе. Він скаже: «Як Йона був у череві великої риби три дні й три ночі, так і Син Людський буде в серці землі три дні й три ночі». Коли Михей пише, що Бог прощає провини остатку Своєї спадщини, ми хочемо запитати: «Як праведний Бог може це зробити?». І це веде нас до споглядання Христа як Того, Хто понесе покарання, на яке заслуговують наші провини. У той час як Наум дозволяє нам побачити Христа, Який виходить як Божественний Воїн, щоб вилити Божий гнів на Його ворогів, Авакум закликає нас споглядати Христа, Який виходить задля спасіння Свого народу.

У Софонії та Захарії ми бачимо Христа, Який приходить у покорі, тоді як в Аггея ми бачимо Його прихід у славі — у пізнішій славі храму, що перевищує славу храму Соломона.

Цікаво, що коли ми доходимо до останніх слів останнього розділу останньої книги Старого Завіту, історія, яку він розповідав, залишається без розв'язки. Наприкінці книги Малахії Бог попереджає: якщо з гріхом Його народу не буде щось зроблено, Він «прийде і уразить землю прокляттям». І ми залишаємося з питанням: «Чи є хоч якась надія на очищення гріха Його народу, на те, що народ полюбить Його, і що прокляття буде знищено раз і назавжди, аби вони могли одного дня побачити Його обличчям до обличчя?».

І тоді ми відкриваємо Новий Завіт, де ми більше не споглядаємо Христа в тіні, але в реальній суті — в особі Ісуса. Тут ми знаходимо Особу, Яка є відповіддю на всі невідповсюджені питання Старого Завіту; Особу, Яка тамує всі невгамовані потреби Старого Завіту.

• У Євангелії від Матвія ми споглядаємо Христа як Сина Давидового, Який народився немовлям у цей світ і приносить Дивовижне Царство;
• у Марка — як Слугу, Який прийшов віддати Своє життя як викуп за багатьох;
• у Луки — як Спасителя, Який прийшов знайти та спасти втрачене;
• а в Івана — як Слово, що стало тілом і перебувало з нами.

У книзі Діянь ми споглядаємо Христа, Який вознісся й висів праворуч Отця на небесах, керуючи поширенням Свого Євангелія, починаючи з Єрусалима, в Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Далі ми переходимо до послань Нового Завіту. Пишучи до Римлян, Павло допомагає нам побачити Христа як Божу праведність, що явилася поза Законом і приймається вірою. У 1 та 2 Коринфян Він є мудрістю та силою Божою, що кардинально протистоїть мирській мудрості.

Ми радіємо, коли читаємо в Галатів, що кризу прокляття нарешті подолано: Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас. Наш обмежений кругозір розширюється, коли ми читаємо в Ефесян про Божий план об'єднати все в Христі — як небесне, так і земне. Ми отримуємо здатність осмислити власні страждання, коли у Филип’ян споглядаємо приниження Христа, за яким слідує Його піднесення, та Його страждання, що поступаються місцем славі. Якщо ми сумнівалися, чи не перебільшення це — бачити Христа на перших сторінках Буття, Павло чітко стверджує для нас у Колосьян: Христос є Тим, Ким усе було створено.

Павлові листи до Солунян запевняють нас, що ми не божевільні, коли очікуємо, що Христос, Який прийшов, прийде знову. Пастирські послання до Тимофія та Тита нагадують, що Христос зробив нас частиною родини — дому, що складається з батьків, матерів, сестер і братів, які люблять і служать один одному. У Посланні до Филимона ми споглядаємо Його як Посередника, Який примиряє нас із Богом.

Послання до Євреїв запевняє, що ми мали рацію, споглядаючи Христа в тінях скинії та жертвах Старого Завіту, і допомагає нам побачити всі шляхи, якими суть Христа та Його праці є куди кращою, ніж тіні коли-небудь були. Яків показує нам, що через Христа милість торжествує над судом. Петро переконує, що ми можемо вистояти в стражданнях, непохитно тримаючись Христа. Іван запрошує нас знайти прощення в Христі. Юда обіцяє, що Христос збереже нас. І, нарешті, ми чуємо голоси самого Христа на останніх сторінках Об'явлення: «Ось, Я творю все нове!».

Як ми взагалі можемо знудьгуватися з Біблією, думати, що вже осягнули її, або ігнорувати її, коли Біблія розкриває перед нами красу, достатність та необхідність Христа у стількох захопливих, сповнених радості та доленосних образах?!

Так, очікуючи повернення Христа, ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі. Але споглядаючи Його у Його Слові, ми бачимо Його справді та дійсно — просто ще не повністю й не вичерпно. І це змушує нас прагнути більше. Ми хочемо вигукнути разом із Мойсеєм: «Покажи мені славу Свою!». І одного дня Він це зробить! Ми молимося разом із Давидом, аби споглядати красу Його лиця. І одного дня ми будемо її споглядати!

---

Оригінальна стаття: «Beholding Christ in All 66 Books of the Bible».