Як страждання може стати нашим учителем

Вчитися витривалості

Ви ніколи не навчитеся витривалості, якщо вам не доведеться день у день іти вперед крізь щось важке й невідступне. Так само ви ніколи не навчитеся довготерпіння, не зіткнувшись віч-на-віч із тим, чого понад усе хотіли б уникнути і з чим тепер мусите якось давати собі раду.

Мартін Лютер казав, що мав трьох учителів, і знайшов їх у 118-му Псалмі. Першим із них латиною він називав meditatio. Йдеться про роздуми над Писанням і прийняття Божих слів близько до серця; це внутрішня боротьба й щире прагнення збагнути, Хто такий Бог, що Він говорить і ким у Його світлі є ви самі. Усе це сповна розкривається у 118-му Псалмі, де буквально кожен вірш свідчить про Боже Слово.

Другий учитель — це молитва, латиною — oratio. У 118-му Псалмі є, напевно, сімдесят або вісімдесят прямих, лаконічних і проникливих благань, як-от: «Господи, не залишай мене!», «Господи, дай мені це зрозуміти!», «Господи, пробуди мене!», «Господи, прихили моє серце!», «Господи, не дай мені...». Це палкий крик про Боже втручання — благання, народжене гострою потребою, що виростає з роздумів над Писанням.

Цікаво, що третім учителем для Лютера є страждання — ще одна тема 118-го Псалма, яку нерідко недооцінюють. Воно відчувається тут практично усюди: це відчуття темряви, загрози та болю.

Цінність страждання

Псалмоспівець наважується навіть сказати: «Добре мені, що я постраждав, аби навчитися зберігати Твоє Слово». Цей псалом добре знаний тим, як непросто відшукати в ньому цілісну композиційну структуру. На перший погляд здається, ніби єдиний його устрій — це рух від «А» до «Я», але оскільки це літери єврейської абетки, для нас такий порядок мало що говорить.

Проте в ньому є внутрішня структура, безпосередньо пов'язана зі стражданням: останній рядок першої строфи благає Бога не залишати псалмоспівця. Останній рядок усього псалма (його двадцять другої строфи) так само благає Бога не залишати його. Для єврейської поезії характерно, що найважливіші думки розгортаються саме в центрі твору. І самісінько в центрі цього псалма звучать роздуми про душевну скорботу, розчарування та біль. Це одне з небагатьох місць, де ціла низка послідовних віршів об'єднана однією темою.

Лютер стверджує, що страждання — це лакмусовий папірець: саме воно засвідчує справжність нашої віри й доводить реальність Самого Бога. Можу засвідчити це і з власного досвіду. Я християнин уже понад сорок років, і моя віра майже завжди зростала саме тоді, коли доводилося проходити крізь важку боротьбу. Озираючись назад, я часом запитую себе: «Чи був я двадцять років тому взагалі християнином? Я ж тоді геть нічого не розумів! А десять років тому — невже я був християнином? Я ж і тоді так само нічого не розумів!».

Звісно, я був християнином. Але частина усвідомлення того, що означає бути послідовником Господа, полягає ось у чому: ви самі маєте йти, взяти свій хрест і слідувати за Ним. Адже наш Господь Сам пройшов дорогою смерті, страждань, зради й приниження та увійшов у воскресіння й життя.

Саме на цій дорозі ми засвоюємо найглибші та найважливіші уроки, які тільки здатні осягнути у своєму житті. Саме тут віра, любов і радість гартуються з найбільшою глибиною.

---

Оригінальна стаття: «How Suffering Can Be Our Teacher».