7 принципів християнина в соцмережах

Як ми користуємося інструментами соціальних мереж
Більшість людей зазвичай не заходять у соціальні мережі, щоб любити ближнього, як самого себе, чи дарувати благодать тому, хто відчайдушно її потребує. Більшість не заходить у Twitter, щоб утішати, підбадьорювати та вселяти надію. Більшість із нас не відкриває улюблені сайти в пошуках свіжих проявів лагідності та доброти. Популярні теми в соцмережах зазвичай далекі від людської гідності, любові, милосердя, справедливості чи прощення. Години, проведені в соціальних мережах, навряд чи піднесуть ваш дух чи навчать ставитися до ближнього з гідністю та любов’ю. Соцмережі зазвичай не пробуджують у нас повагу та вдячність до інших. На жаль, соціальні мережі частіше спотворюють стосунки й обкрадають нашу людяність. Це простір, де слова Френсіса Шеффера про «нелюдяність людини до людини», здається, справджуються щодня.¹ І, мушу визнати, це стосується не лише культури навколо нас, а й християнської спільноти. Звинувачення, докори, осуд, погрози, наклепи, зневага та глузування надто легко злітають з-під наших пальців на екрани — і ми майже не замислюємося, на кого саме реагуємо та якої шкоди можуть завдати наші слова. Для нас, хто вірить у буквальне творіння світу, людська гідність — це не просто істина, проголошена при творінні, а й моральний обов’язок у наших взаєминах.
Саме ми, як ніхто інший, маємо і розуміння, і покликання використовувати ці потужні інструменти зовсім інакше. Я постановив собі пам’ятати: кожен, хто читає мої дописи в соціальних мережах — це людина, створена на образ Божий. Я зобов’язався вживати ці потужні засоби як знаряддя любові й правди, рятівної, відновлювальної та зцілювальної благодаті. Сидячи перед екраном, я намагаюся уявити перед собою живих людей. Це спонукає мені писати так, щоб у кожному дописі звучали гідність і любов. Я вирішив триматися осторонь бруду Twitter, не кидатися поспіхом на власний захист і залишатися вірним євангельському покликанню. Я не хочу зводити людей лише до їхніх поглядів, ідей чи «племен», натомість прагну з кожним натисканням клавіші любити ближнього, як самого себе. Я постановив собі набагато більше читати й роздумувати, ніж відповідати, і ніколи не реагувати зопалу. Я обмежив свої дописи проповіддю Євангелія Божої благодаті, аби вберегтися від спокуси зловживати цими потужними інструментами. Дехто з вас уже показує чудовий приклад того, скільки добра можна зробити через ці потужні медіа, та я переконаний, що всі ми здатні на більше. У соціальних мережах ми маємо бути тим містом на верховині гори — світлом, видимим для всіх, яке являє славне добро, можливе завдяки цим дивовижним медіа. Та щоб досягти цього, нам доведеться чимало сповідатися й каятися.
Перш ніж ми розглянемо, що означає завжди ставитися до кожного з гідністю, хочу зробити уточнення. Я не закликаю перетворювати соцмережі на суцільну глянцеву вітальну листівку, де ми натягаємо безтурботну усмішку й заперечуємо щоденні труднощі життя в занепалому світі. Я зовсім не закликаю вдавати фальшиву радість, аби вберегти репутацію Ісуса. Життя в занепалому світі — нелегке. Чимало з нас страждає, і ми маємо бути чесними щодо життєвих випробувань. Є руйнівна неправда, яку потрібно викривати. Церква помиляється, і кожну таку поразку слід чесно досліджувати й виносити з неї уроки. Є критично важливі дискусії, які нам необхідно вести. Є місце й для праведного гніву на зло. Є темрява, яку треба виводити на світло, і люди, яким треба протистояти. Біблія ніколи не вимагає від нас удавати щастя, сипати напівдуховними кліше й заплющувати очі на реальність. Біблійна віра ніколи не змушує нас применшувати, ігнорувати чи заперечувати реалії нашого занепалого світу. Річ не в запереченні проблем, а в тому, як саме ми говоримо одне з одним про нагальні питання. З огляду на те, ким є людина за Божим задумом і яке високе місце вона посідає у Його світоустрої, ми завжди зобов’язані ставитися до кожного з гідністю. І це не залежить від того, хто ця людина, що вона чинить, що уособлює і наскільки хибним чи огидним це нам видається. У святій та всеохопній Божій заповіді «Будеш любити ближнього свого, як самого себе» просто не існує жодних винятків.
Як ми ставимося до інших із гідністю
То що ж означає ставитися до людей із гідністю? Це означає таке:
Я ставитимуся до кожної людини з повагою, попри все. Таку повагу не потрібно заслуговувати. Ця шана належить вам уже тому, що ви носите образ Божий. Я мушу пильнувати, аби не дозволити собі зневаги й жорстокості лише через те, що ви виступаєте проти мого розуміння добра, правди й краси. Я поважаю вас не через власні оцінки, а через те, ким Бог вас створив і проголосив.
Я нікому не завдаватиму шкоди навмисно. Писання прямо забороняє нам будь-які дії на шкоду ближньому. Біблія забороняє вбивство, засуджує будь-яку помсту, закликає гніватися, та не грішити, і наказує утримуватися від пліток. Святе Письмо ясно навчає: усі наші реакції на слова й вчинки інших має формувати та спрямовувати любов — навіть коли перед нами ворог.
Я серйозно ставитимуся до життєвого досвіду інших людей. Надто легко знеособити незнайомця лише тому, що мені не подобається його думка. Легко забути: за дописом, що щойно розлютив мене, стоїть жива людина. Тож важливо пам’ятати, що за кожним дописом, думкою, кліком, лайком чи гнівною тирадою ховається реальна людина зі своїми тягарями та стресами життя в занепалому світі. Я можу не знати, що саме привело людину в її нинішній стан, та добре знаю: життя в цьому зраненому світі важке й потребує терпіння, співчуття та розуміння.
Я реагуватиму на відмінності з вдячністю та благодаттю. Писання закликає нас до єдності, а не до одноманітності. Бог створив нас багато в чому несхожими одне на одного. Він написав для кожного з нас окрему історію, у якій нас формували різні обставини та люди. Ми приходимо до тих самих істин різними шляхами. Ми по-різному висловлюємо ті самі думки. Ми не однаково бачимо й переживаємо одні й ті самі речі. Навіть ті з нас, хто підкорив своє серце й життя Божій правді, бачать цю правду по-різному. Звісно, існує добро і зло, морально правильне й хибне, але далеко не всі наші розбіжності лежать у цій площині. Тому ми ставимося одне до одного зі смиренням, добротою, доброзичливістю, вдячністю, терпінням і благодаттю.
Я дивитимуся на інших зі співчуттям, а не з апатією чи антипатією. Ті, хто здається нам заблукалими, хто чинить морально хибно, вірить у неправду чи живе як фактичний ворог Бога, мають викликати в нас не ненависть, а співчуття. Коли заблукалий перехожий підходить до вас і питає дорогу, ви ж не ненавидите його й не глузуєте з нього — ви щиро співчуваєте його розгубленості й охоче підказуєте шлях. Я не заслужив того, що маю, — усе це дар благодаті. То хіба я не повинен бажати такої самої благодаті для того, хто її не знає?
Я вимагатиму від себе щоразу пам’ятати: інші люди — носії образу Божого. Про це неможливо нагадувати собі надто часто. Під час кожної зустрічі — чи то особистої, чи віртуальної — невтомно повторюйте собі: «Ця людина — носій образу Божого, ця людина — носій образу Божого, ця людина — …»
Я не вважатиму, що хтось перебуває поза межами відкуплення. Ми не маємо права дивитися на когось чи реагувати на нього так, ніби Божа викупна благодать до нього не сягає. Безнадійних людей не існує. Немає настільки тяжкого гріха, настільки непроглядної темряви й настільки зухвалого бунту, які були б непідвладні силі Божої благодаті, що рятує, викриває, прощає, перетворює та визволяє. Реагуючи на кожного, пам’ятаймо: хоч би якою глибокою була прірва темряви й гріха, Божа благодать усе одно глибша.
Насамкінець пригадую: остаточним сповненням слів 8-го Псалма є Ісус. Він увінчаний славою й величчю. Під ноги Його, як переможного Царя-Спасителя, покладено все. Саме тому Він — наша допомога й наша надія. Нам неприродно любити своїх ворогів. Нам неприродно звертатися зі словами благодаті до тих, хто опирається очевидній для нас правді. Мені неприродно поважати людину, чий спосіб життя Бог називає аморальним. Гріховний гнів спалахує в мені значно легше, ніж праведний. Тож я знову усвідомлюю, наскільки гостро потребую допомоги — і, гадаю, ви так само. Ця допомога відкрита для нас — варто лише попросити, — бо ми знаємо, ким є Ісус і що Він звершив. То чому б не звернутися по неї просто тут і зараз? Визнайте свою провину, прийміть Його прощення і благайте про Його зміцнювальну благодать.
Примітка:
- Francis Schaeffer, The God Who Is There, in The Francis Schaeffer Trilogy (Wheaton, IL: Crossway, 1990), 118.
Статтю адаптовано з книги Пола Девіда Тріппа «Reactivity: How the Gospel Transforms Our Actions and Reactions».
Оригінальна стаття: «7 Commitments to Make Before Using Social Media».

Адвент "Прийдіть і поклоніться"
Подарунковий комплект «Прийдіть і поклоніться» створений для того, щоб допомогти зупинитися серед передноворічної метушні, зосередити погляд на Христі та сповнити час очікування свята глибоким благоговінням і радістю поклоніння.








