Історія ченця, який змінив світ з Божою допомогою

Мартін Лютер став на коліна перед вівтарем у монастирській каплиці. Це була офіційна церемонія посвячення Мартіна в ченці. «Чого ти шукаєш тут?» — запитав священник, який очолював службу.
«Божої благодаті та вашої милості», — відповів Мартін. Далі священник запитав: «Чи ти одружений?».

Мартін народився двадцять один рік тому в німецькому місті Айслебен, 10 листопада 1483 року. Його охрестили в церкві Святих Петра і Павла наступного дня. Мартін виховувався як вірний римський католик. На той час це була єдина християнська церква в Західній Європі. Невдовзі після народження Мартіна родина переїхала до Мансфельда, де у віці семи років Мартін пішов до Мансфельдської латинської школи. Мартін вивчав латинську граматику й молитви, а також вивчив напам'ять байки Езопа. З тих ранніх років Мартін був старанним учнем — спочатку в Мансфельді, а нещодавно в університеті в Ерфурті. У нього майже не залишалося часу ні на що, окрім навчання. Ні, Мартін ніколи не був одружений.

«Чи не приховуєш ти таємну хворобу?».

Уся причина, чому Мартін прийшов до монастиря, полягала в тому, щоб догодити Богові й знайти благодать через свої добрі діла. Мартін був готовий зробити все що завгодно заради Божої прихильності. Він відчував провину й страх через свою зранену гріхом душу, але не приховував жодної тілесної хвороби. Мартін відповів «Ні» на кожне запитання. Потім священник пояснив, що передбачає чернече життя. Мартін ніколи не зможе одружитися і буде бідним. Він носитиме грубий одяг, їстиме просту їжу й регулярно утримуватиметься від їжі. Мартіну доведеться прокидатися посеред ночі для молитви й важко працювати над щоденними обов'язками протягом дня.

«Чи готовий ти взяти на себе ці тягарі?».

«Так, з Божою допомогою», — заявив Мартін.

Потім ченці на церемонії заспівали гімн, а Мартін ліг на підлогу, широко розпростерши руки у формі хреста. Від того дня Мартін присвятив себе життю, сповненому самопожертви.

Від монастиря до Рима

Попри це важке життя в монастирі, Мартін процвітав. Він був старанним ченцем. Він чудово навчався. Він ретельно дотримувався розпорядку семи щоденних молитовних годин і постив, іноді по три дні поспіль, не торкаючись і крихти. «Я був хорошим ченцем, — писавго згодом Мартін, — і дотримувався правил свого ордену так суворо, що міг би сказати: якби хтось із ченців і міг потрапити на небо завдяки своєму чернецтву, то це був би я».

Через п'ять років після вступу до монастиря Мартін пройшов пішки 700 миль через Альпи — з Ерфурта в Німеччині до Рима в Італії. Чому він пішов туди? Чи для того, щоб побачити величні будівлі, пам'ятники та мистецтво Рима? Ні, Мартін Лютер пішов до Рима заради святих. Католицька церква навчає, що коли благочестиві святі чинять більше доброчесностей, ніж потрібно, вони можуть накопичувати надлишок доброти в небесному банківському рахунку Церкви. Щоб отримати частину цих «небесних заслуг» і зменшити покарання за свої гріхи, християнам за часів Мартіна Лютера казали, що вони можуть заробити або придбати індульгенцію. Індульгенція — це як купон на небесні заслуги святих. Християни могли купувати ці купони, даючи гроші церкві або молячись і приймаючи причастя в священній святині, присвяченій комусь зі святих.

Коли Мартін прибув до Рима, він витрачав увесь свій вільний час на відвідування цих священних святинь. Він зупинявся біля тих, де, як стверджувалося, зберігалися череп апостола Петра, палець невіруючого Хоми та ланцюги, якими зв'язували Павла, коли той був у в'язниці. Мартін навіть побачив шматок дерева, який вважався частиною хреста Христового. У Римі було більше лавок з індульгенціями та святинь із реліквіями, ніж будь-де у світі. Під час свого перебування Мартін відвідав їх більше, ніж міг порахувати. Мартін думав, що відвідування святинь і купівля індульгенцій зроблять його впевненішим і здатнішим виконати праведні вимоги Бога. Але що більше Мартін бачив у Римі, то слабшою ставала його віра. Перед від'їздом з Рима Мартін відвідав одне з найсвятіших місць міста: Scala Sancta. Вважається, що ці «Святі сходи» — це сходинки, якими Ісус піднімався на суд до Понтія Пилата. Мартін піднімався сходами на колінах і повторював молитву «Отче наш» на кожній сходинці. Коли він досяг вершини, то не відчув жодної втіхи. Буря сумнівів вирувала всередині нього. Він підвівся й сказав: «Хто знає, чи це працює?».

Від Рима до Божої праведності

Мартін Лютер повернувся до Ерфурта засмученим і в розпачі. На додачу до його нещасть, незабаром його перевели від друзів із галасливого Ерфурта до глухого містечка Віттенберг. Там він познайомився з Йоганном фон Штаупіцем, очільником августинського ордену. Штаупіц був мудрою та лагідною людиною, і він хотів допомогти Мартіну. Штаупіц був переконаний, що зцілення Мартіна від депресії означає зміщення фокуса молодого ченця із самого себе та направлення його на служіння іншим.

Через роки Мартін напише: «Якби не д-р Штаупіц, я б затонув у пеклі». Але вдячність Мартіна до свого наставника прийшла не одразу. Восени 1511 року чоловіки сиділи під грушевим деревом перед монастирем «Чорний кляштор», новим домом Мартіна у Віттенберзі. Там Штаупіц повідомив Мартіну небажану новину. Мартін отримав нове призначення: «Ти будеш проповідником і вчителем Біблії». Мартін упав у паніку. «Я недієздатний для цього», — сказав він. Потім він випалив цілий список причин, чому не зможе цього зробити. Штаупіц не змінив своєї думки, тому того дня Мартіну Лютеру було доручено нове завдання. Мартін завершив навчання, а наступного року приєднався до викладацького складу Віттенберзького університету. Навчання Божому Слову стало новою роботою Лютера — роллю, яка змінить і його самого, і весь світ.

Через шість років Мартін Лютер прибив свої «95 тез» — документ, який поставив під сумнів римсько-католицьке вчення про індульгенції. Цей вчинок поклав початок одному з найзначніших християнських рухів у світовій історії — Протестантській Реформації. Надалі Мартін видав сотні книг, проповідей і гімнів. Він переклав усю Біблію мовою простих людей у Німеччині. Його вчення змінило стосунки між бідними селянами та багатими дворянами в Німеччині й стало вирішальним поворотним моментом для церкви в Європі та по всьому світу. Воно змінило те, у що люди вірили, як вони поклонялися та як жили.

Що стало причиною цих змін? Як невідомий і невпевнений у собі чернець перетворився на силу, що змінила світ? Відповідь криється в словах «праведність Божа». У Посланні до римлян 1:16–17 сказано: «Бо я не соромлюсь Євангелії... праведність бо Божа з’являється в ній з віри в віру». Коли Мартін Лютер зростав у школі та монастирі, він навчився думати про праведність, або правосуддя Бога, як про Його активний суд проти гріха. Згодом він писав: «Хоч я й жив як добрий чернець і ніхто не міг дорікнути моїм вчинкам, я відчував і знав, що є грішником перед Богом. У мене була вкрай тривожна совість... Я ненавидів праведного Бога, Який карає грішників».

Але коли Мартін став професором університету й почав досліджувати Біблію, він побачив «праведність Божу» в новому світлі. Мартін побачив, як Ісус Христос узяв на Себе наше людство, як Він прожив ідеальне життя та помер болючою й ганебною смертю на хресті, щоб узяти на Себе покарання за гріхи. Мартін побачив, як Бог воскресив Ісуса з мертвих і як Він тепер виправдовує християн через віру. Бог проголошує, що в Його очах праведне життя та жертовна смерть Ісуса зараховуються кожному віруючому. Таким чином, «праведність Божа» — це не просто Його правосуддя чи суд; це Його дарунок спасіння.

Що сталося, коли Мартін зробив це відкриття? Він описав це так: «Тоді я відчув, що повністю народився знову й увійшов до раю через відчинені ворота». Після того дня Мартін почав навчати, що праведність, яку Бог дає християнам, неможливо заслужити купівлею індульгенції, проговоренням молитви чи навіть правильним внутрішнім налаштуванням. Наша праведність зрештою перебуває в Іншому й належить Іншому — нашому Спасителю Ісусу Христу.

У своїх «Лекціях до Галатів» Мартін порівняв віру з металевою застібкою персня. Він казав: «Віра тримається за Христа, вхопившись за Нього так, як перстень тримає свій дорогоцінний камінь». Цінності персню надає не металева оправа. Цінність походить від діаманта, який тримає перстень. Так само нас спасає не сила чи розмір нашої віри. Нас спасає Христос поза нами. Це та дивовижна правда, яку Мартін Лютер проголосив світові: Христос — це наша праведність. Ми повинні триматися за Нього.

---

Оригінальна стаття: «The Story of the Monk Who Changed the World».