Як страждання виявляє ваше справжнє «я»

Питання довіри

Ось що відбувається в часи страждань. Коли те, на що ви покладалися (усвідомлювали ви це чи ні), руйнується вщент, ви втрачаєте не просто саму цю опору — ви втрачаєте також власну ідентичність і відчуття безпеки, які вона давала. Можливо, вам важко це зрозуміти, якщо просто зараз ви проходите крізь те, чого зовсім не планували для свого життя; утім неміч, яка стала невіддільною частиною мого повсякдення, виявилася могутнім знаряддям Божої благодаті (див. 2 Кор. 12:9). Вона зробила для мене дві важливі речі. По-перше, вона викрила ідола мого власного «я», про існування якого я навіть не здогадувався. Гордість за власне фізичне здоров'я та високу продуктивність змушувала мене приписувати собі заслугу в тому, чого я ніколи не зміг би досягти самотужки. Бог створив моє тіло й суверенно керує ним, і саме Він наділив мене дарами, якими я послуговуюся щодня. Фізичне здоров'я та плідність мали б породжувати глибшу вдячність і поклоніння, а не покладання на власні сили та гордість за власну продуктивність. Я щиро вдячний за все, що виявила моя слабкість, і за те, що благодать звільнила мене від потреби й далі доводити, ніби я є тим, ким себе уявляв.

Але є й друга істина, усвідомити яку було напрочуд радісно. Можливо, ми проклинаємо фізичну слабкість саме тому, що нам нелегко цілковито довіритися Богові. Дозвольте пояснити. Слабкість лише увиразнює те, що було правдою завжди: наше життя, дихання й геть усе інше цілковито залежать від Бога. Слабкість стала для мене не кінцем, а новим початком, адже саме вона створює простір, де віднаходиться справжня сила. У Другому посланні до коринтян 12:9 апостол Павло каже, що хвалитиметься своєю неміччю. Коли читаєш це вперше, такі слова можуть здатися дивними і навіть безглуздими, проте це не так. Він на власному досвіді пізнав, що Божа «сила Моя в слабкості стає довершеною». Бачите, слабкість — це зовсім не те, чого нам із вами варто боятися. Нам слід остерігатися ілюзії власної сили. Ті, хто вважає себе сильним, зазвичай не шукають допомоги, будучи переконаними, що не потребують її. Коли ж стає очевидною ваша слабкість, ви відкриваєте для себе невичерпні джерела божественної сили, які належать вам у Христі. Саме у своїй немочі я пізнав таку силу, якої не знав ніколи раніше.

Коли ми вважаємо, що маємо право

Те, як я переносив свої фізичні страждання, значною мірою визначалося моїми нереалістичними очікуваннями. Страждання не мало б заставати нас зненацька, проте майже завжди так і стається — і мене воно, безперечно, заскочило зненацька. Звісно, я зустрів хворобу, маючи правильні богословські переконання. Я щиро вірив, що живу у світі, який стогне і волає про відкуплення, проте ця істина вела запеклу боротьбу з чимось іншим усередині мене. У мені жило стійке очікування, що я завжди залишатимуся таким, як колись, тобто повним сил і здоров'я. У моїх життєвих, сімейних та службових планах майже не залишалося місця ані для слабкості зсередини, ані для бід ззовні. Власне, там узагалі не було місця для будь-яких потрясінь. Моє самосприйняття та плани здебільшого спиралися на нереалістичне сподівання, що мені й надалі вдаватиметься оминати постійні життєві злами. Проте такі потрясіння неминучі у світі, який функціонує зовсім не так, як задумав Бог.

Я не став якимось особливим винятком: Бог не забув про мене і не відвернувся від мене. Я не відбував покарання за власний вибір і не пожинав закономірних наслідків своїх помилок. Моя історія — про звичайні випробування, з якими стикається кожен із нас, адже ми живемо у світі, глибоко понівеченому гріхом. У цьому світі панують хвороби й недуги, а наші тіла зношуються або відмовляються діяти належним чином. У цьому світі біль — часом хронічний, часом гострий — обрушується на нас і перетворює життя на майже нестерпне. Ми живемо у занепалому світі, де люди помирають, їжа псується, точаться війни, уряди загрузли в корупції; де люди привласнюють чуже й чинять насильство одне над одним, чоловіки та дружини ставляться одне до одного з ненавистю, діти зазнають знущань замість захисту; де одні повільно гинуть від голоду, а інші раптово вмирають від хвороб; де процвітає сексуальна та гендерна дезорієнтація, наркотики поневолюють і гублять, плітки нищать добре ім'я, хіть і користолюбство панують у серцях, а гіркота розростається, немов ракова пухлина... І цей скорботний перелік можна продовжувати без кінця.

Ви зазнаєте скорбот

Біблія не прикрашає дійсності й нічого не пом'якшує. На кожному кроці вона відкриває правду й застерігає нас щодо суті цього світу — адже саме тут усім нам доводиться жити. Чи то через драматичні життєві історії, чи через повчальні доктрини, чи через практичні принципи мудрості — Писання готує нас. І робить воно це не для того, аби ми жили в страху, а щоб були готовими до випробувань, з якими неодмінно зіткнеться кожен із нас. Бог дає нам усе необхідне, аби ми жили з реалістичними очікуваннями і щоб у часи випробувань нас не охоплювали шок, страх і паніка, але щоб ми зустрічали їх із вірою, спокоєм та виваженими рішеннями.

Хоча в теорії моє богослов'я було правильним, у щоденному житті мої очікування виявилися нереалістичними. А нереалістичні очікування завжди роблять страждання значно важчими. Я прагну донести, що сам є живим свідченням істини: ми ніколи не страждаємо лише від самих обставин горя; ми страждаємо ще й від того, як саме ми їх сприймаємо. Кожен із нас привносить у власні страждання щось своє, і саме це визначає, як ми їх переносимо. Страждають усі, проте ніхто не страждає однаково: наш досвід болю визначається тим внутрішнім багажем, з яким ми входимо в життєві випробування.

Що формує ваше страждання?

Ось що вкрай важливо збагнути: стан вашого серця впливає на ваші страждання набагато сильніше, ніж стан вашого тіла чи події в навколишньому світі. Тільки зрозумійте мене правильно. Мої страждання були справжніми, фізичний розлад тіла був справжнім, ураження нирок — реальне, біль, через який я пройшов, був жахливо реальним, і неміч, що стала моїм звичним супутником, — також цілком реальна. Проте те, як я сприймав усі ці суворі реалії, визначалося думками, бажаннями, мріями, сподіваннями, пристрастями, страхами й прихованими переконаннями мого серця. Те саме стосується й вас. Ваші реакції на життєві ситуації — чи то тілесні, чи то у взаєминах, чи то в обставинах — завжди більше визначаються тим, що приховано всередині вас (вашим серцем), аніж труднощами, з якими ви стикаєтеся. Ось чому різні люди так по-різному реагують на одні й ті самі випробування. Ось чому автор Книги приповістей застерігає:

Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи,
бо з нього походить життя. (Прип. 4:23)

Подібно до потоку, ваші життєві настанови, вибори, реакції, рішення та відповіді на будь-які обставини витікають із вашого серця. Серце — це осердя вашої особистості. Серце є вашим рушійним ядром, подібно до того, як сухий ґрунт вбирає води потоку. Страждання виявляє назовні справжні думки, життєві настанови, переконання та бажання вашого серця.

Це незаперечна істина: ми ніколи не входимо в жодні життєві обставини з порожніми руками. І ми неодмінно привносимо щось своє в те страждання, яке переступає наш поріг. А як щодо вас? Що саме ви носите в собі такого, що здатне ще більше поглибити ваші страждання? Що здатне змусити вас забути: крізь який би біль вам не доводилося проходити, для вас як для Божої дитини просто неможливо зносити все це наодинці? Той, Хто створив цей світ і суверенно править ним із мудрістю, праведністю та любов'ю, перебуває у вас, з вами і за вас — і ніщо у світі не здатне відлучити вас від Його любові.

Цю статтю адаптовано з книги Пола Девіда Тріппа «Страждання: Євангельська надія, коли життя втрачає сенс» (Suffering: Gospel Hope When Life Doesn’t Make Sense).

---

Оригінальна стаття: «How Suffering Reveals Your True Self».